ГОЛОВНА СТОРІНКА Історія Визволяючи рідне місто

Визволяючи рідне місто

60 переглядів

Після дводенних боїв 11 лютого 1944 року Шепетівка була повніс­тю звільнена від нацистів. На вулицях міста ворог залишив 3180 трупів солдатів та офіцерів, було підбито 47 танків, у тому числі 12 самохідних гармат, захоплено 67 гармат, 83 міномети, 140 кулеметів.
За успішні бої у Шепетівці дванадцятьом військовим частинам було присвоєно звання «Шепетівські». Але й радянські війська зазнали великих втрат у цих боях. У чотирьох братських могилах вічним сном спочивають 1713 воїнів-визволителів.

У боях за наше рідне місто відзначився шепетівчанин Костянтин Болтромюк. Народився він у червні 1924 року. Його сім’я мешкала на вулиці Залізничній. Навчався у залізничній середній школі № 41 (нині — ЗОШ № 6).
У 1941 році Костянтин, після випускного балу, разом з іншими однокласниками пішов на фронт. Після навчання у танковому училищі отримав звання молодшого лейтенанта. Служив у 14-й танковій бригаді, був командиром танка Т-34. У 1944 році наш земляк брав участь у боях за населені пункти Хмельниччини, у тому числі й за Шепетівку.
Десятого лютого 1944 року, під час штурму Шепетівки, танк К.Болтромюка одним із перших увірвався до міста з півночі. Проїхавши переїзд, він потрапив на вулицю Героїв Небесної сотні, у район школи № 6. Далі танк попрямував у центр міста. Тут він зупинився, очікуючи на удар радянської артилерії. Після артпідготовки танк продовжив просування до вулиці Судилківської.
Біля школи № 3 Костянтин помітив гарматний розрахунок німців. Першим же снарядом він був знищений. Біля понівеченої гармати лежало чотири трупи гітлерівців. Іншим снарядом було знищено німецьких кулеметників, які замаскувалися біля транс­форматорної будки.
Проїхавши кілька дворів, Костянтин Миронович зі своїм екіпажем виїхав на перехрестя вулиць Судилківської, Героїв Небесної сотні та В.Котика. У цьому місці його танк було пошкоджено снарядом німецької гармати, частково вийшла з ладу коробка передач.
Увімкнувши задню передачу, екіпаж заїхав у двір одного з помешкань. Біля нього танкісти помітили німецьку зенітну установку «Бофорс», яку відразу зім’яли гусеницями танка.
Через деякий час вони знову виїхали на Судилківську, де знищили 75-міліметрову гармату з обслугою. Згодом танк нашого земляка отримав ще два пошкодження, втім екіпаж не залишив поле бою.
Одинадцятого лютого, коли бої в Шепетівці уже стихли, Костянтин таки дістався до своєї домівки. Увечері він під’їхав до будинку, що знаходився на вулиці Залізничній, у якому до війни мешкали його батьки. На жаль, йому не пощастило їх побачити — вони переховувалися за містом, у лісі.
Пізніше Костянтин Миронович брав участь у боях на Тернопільщині, у Польщі звільняв міста Лацке-Вельке, Краків та Катовіце, у Німеччині штурмував Берлін та Дрезден. Закінчив війну у Празі.
Наш земляк був зразковим стрільцем, у боях знищив близько десяти німецьких танків. Нагороджений чотирма бойовими орденами – орденом Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, орденом Віт­чизняної війни ІІ ступеня. Після закінчення війни Костянтин Болтромюк продовжував службу в танкових військах.
Ось як про нього згадує його товариш по службі Микола Борисов: «З Костею ми воювали до кінця війни. Згодом, до червня 1947 року, служили в одному батальйоні. Він був взводним. Ми постійно змагалися. То мій, то його взвод почергово посідали то перше, то друге місця. Костя був високим спортивним хлопцем. Але характер у нього був запальний й іноді він був нестриманим. Але ми жили в одній кімнаті і добре товаришували».
Згодом Костянтин Болтромюк залишив службу в армії. Поїхав на станцію П’ятихатки, де працював машиністом. За самовіддану працю був удостоєний високої нагороди – ордена Трудового Червоного Прапора.
Помер Костянтин Миронович 5 квітня 1993 року. Похований у м. П’ятихатки Дніпропетровської області.
О.ЛУКАШУК,
науковий співробітник Музею пропаганди.
На знімку: Костянтин Болтромюк (праворуч). Фото 1945 р.

Залиште Ваш коментар
Перевести