Двадцять сьомого січня 1944 року розпочалася Луцько-Рівненська наступальна операція військ Першого Українського фронту. Виконуючи наказ командування, підрозділи 148-ї стрілецької дивізії близько 23-ї години вийшли на північні околиці м. Шепетівки. Попереду просувався перший батальйон 654-го стрілецького полку.
На той час обстановка у районі Шепетівки ще не була достеменно відома. Тому командування поставило завдання — розвідати розташування німецьких військ. А потім захопити місто і утримувати його передовими підрозділами до підходу основних сил дивізії.
Розвідувальну групу у складі п’яти бійців очолив командир другого батальйону, капітан Єрмоленко. Розвідка виявила, що на західній околиці Шепетівки концентруються німецькі війська, які прибули до міста із Франції. Їхнє завдання полягало у тому, аби стабілізувати становище німецьких військ у районі Шепетівки і утримати місцевий залізничний вузол.
Далі група Єрмоленка розвідала обстановку у районі паровозного депо, залізничної станції і пробралась у центр міста — у район готелю та будинку офіцерів.
Просуваючись вперед, розвідники підійшли до цукрового заводу. Неподалік його споруд бійці побачили німецький підрозділ. У командира групи виникла думка його блокувати, а потім захопити. Проте фактор несподіванки було втрачено, тому що у цей час пролунав постріл. Відразу ж виникла перестрілка, почулись вибухи гранат. Німці, відстрілюючись, почали втікати. Західніше цукроварні вони намагалися організувати оборону, щоб зупинити переслідування.
Відтак, до ранку 28 січня тривала перестрілка з противником. У цей час стрілецькі роти другого батальйону 654-го стрілецького полку під командуванням старшого лейтенанта Викова, лейтенанта Портнова, старшого лейтенанта Секіна зайняли позиції біля цукрового заводу.
До 10-ї години німці особливої активності не виявляли. Тоді до міста увійшли деякі підрозділи 148-ї стрілецької дивізії. Артилерійські та мінометні підрозділи зайняли оборону на північній околиці, у районі паровозного депо і паливного складу станції Шепетівка.
У відповідь німці підтягнули до Шепетівки укомплектовані резерви і перейшли у наступ. У бій було кинуто і значні танкові сили. Ворог шквальним вогнем почав вибивати наші стрілецькі підрозділи, одночасно завдаючи артилерійських ударів по шляхах підвезення боєприпасів. У цій складній ситуації підрозділи 148-ї стрілецької дивізії змушені були залишити зайняті раніше позиції.
Не рахуючись із значними втратами особового складу, німці шалено атакували позиції другого батальйону у районі цукроварні, лікарні та заводу «Металіст». Перевага у живій силі й техніці була на боці ворога. Тож 28 січня, до 15-ї години, німцям вдалось відтіснити підрозділи 148-ї стрілецької дивізії до північної частини Шепетівки.
Однак, потрапивши під вогонь артилерійських та мінометних підрозділів, які були у районі залізничного вузла, вони змушені були зупинитися. Тут відзначилися бійці 326-го артполку і танкісти. Невдовзі підійшов 98-й мінометний полк і залп його «Катюш» підбив підсумки денного бою.
Другий стрілецький батальйон 654-го стрілецького полку зайняв позиції на залізничній станції, у районі паровозного депо і паливного складу. Найбільший натиск ворога випав саме на його бійців, адже німці за будь-яку ціну намагалися розчленувати позиції батальйону і захопити залізничну станцію.
Наступного дня бій продовжився з новою силою. Однак зайняти залізничну станцію гітлерівцям знову не вдалося. Усі ворожі атаки було відбиті.
Та окупанти не змирилися із втратою залізничного вузла і проводили інтенсивну підготовку до нового наступу. У тил 654-го стрілецького полку була направлена значна група ворожих розвідників. Проте її вчасно виявили і в лісі (у районі, де була розташована ПМК-181) повністю знищили.
Поблизу с. Кам’янки було захоплено «язика», який дав дуже цінні свідчення. З урахуванням усіх розвідданих командування 148-ї стрілецької дивізії ухвалило рішення щодо перегрупування своїх сил і засобів вогневого забезпечення, спрямованого на оточення німецького гарнізону у м. Шепетівці.
Згідно з рішенням командування, 654-й стрілецький полк передислоковувався з північно-східної околиці Шепетівки на північно-західну, де тоді знаходилися тарний комбінат та ПМК-181. Тут, у лісі, другий стрілецький батальйон 654-го стрілецького полку розгромив німецький батальйон, який мав на меті зайти у тил 148-ї стрілецької дивізії, атакувати її та захопити станцію Шепетівка.
Після цих подій другий батальйон впритул підійшов до переднього краю оборони німців і став чекати наказу про наступ. До цього були готові й інші підрозділи 148-ї стрілецької дивізії.
З 29 січня по 9 лютого тривали бої місцевого значення.
…Ранок 10 лютого 1944 року видався морозним, мела хурделиця. Близько 9-ї години розпочалася півгодинна артилерійська підготовка. Після її закінчення надійшла команда про штурм Шепетівки. Німці не чекали такого натиску, хоча і вели інтенсивний автоматно-кулеметний та артилерійській вогонь. Завірюха і ранкові сутінки сприяли наступу Червоної Армії, міномети і гармати прицільно вражали вогневі точки німців.
Вибитий із займаних позицій ворог намагався закріпитися у житлових будинках у центрі міста, але був відсічений артилерійським вогнем. Прискорюючи наступ, бійці другого батальйону тіснили окупантів, не даючи з’єднатися їм з іншими ворожими підрозділами.
О 14-й годині бійці 654-го стрілецького полку вийшли на південно-західну околицю міста, де у районі міського кладовища з’єдналися з підрозділами 1031-го стрілецького полку 280-ї стрілецької дивізії, яка вела наступ з боку с. Судилкова.
Значну допомогу в оточенні німців у районі цукрокомбінату надали 12-та, 13-та, 14-та і 56-та танкові бригади.
Залишки німецьких підрозділів, яким вдалося вирватися з оточення у Шепетівці, відійшли до с. Мокіївець. А саперний батальйон та навчальна рота за підтримки танкових бригад завершили розгром німецьких військ, які були оточені у місті. Внаслідок боїв, які тривали до 11 лютого, Шепетівка була остаточно звільнена від окупантів.
Про події тих днів нині нагадують лише численні братські могили бійців Червоної Армії, які віддали своє життя за визволення нашого краю.
О.ГЕРАСИМЕНКО,
голова Шепетівської
міської ради ветеранів.
