Після дводенних боїв 11 лютого 1944 року Шепетівка була повністю звільнена від нацистів. На вулицях міста ворог залишив 3180 трупів солдатів та офіцерів, було підбито 47 танків, у тому числі 12 самохідних гармат, захоплено 67 гармат, 83 міномети, 140 кулеметів.
За успішні бої у Шепетівці дванадцятьом військовим частинам було присвоєно звання «Шепетівські». Але й радянські війська зазнали великих втрат у цих боях. У чотирьох братських могилах вічним сном спочивають 1713 воїнів-визволителів.
У боях за наше рідне місто відзначився шепетівчанин Костянтин Болтромюк. Народився він у червні 1924 року. Його сім’я мешкала на вулиці Залізничній. Навчався у залізничній середній школі № 41 (нині — ЗОШ № 6).
У 1941 році Костянтин, після випускного балу, разом з іншими однокласниками пішов на фронт. Після навчання у танковому училищі отримав звання молодшого лейтенанта. Служив у 14-й танковій бригаді, був командиром танка Т-34. У 1944 році наш земляк брав участь у боях за населені пункти Хмельниччини, у тому числі й за Шепетівку.
Десятого лютого 1944 року, під час штурму Шепетівки, танк К.Болтромюка одним із перших увірвався до міста з півночі. Проїхавши переїзд, він потрапив на вулицю Героїв Небесної сотні, у район школи № 6. Далі танк попрямував у центр міста. Тут він зупинився, очікуючи на удар радянської артилерії. Після артпідготовки танк продовжив просування до вулиці Судилківської.
Біля школи № 3 Костянтин помітив гарматний розрахунок німців. Першим же снарядом він був знищений. Біля понівеченої гармати лежало чотири трупи гітлерівців. Іншим снарядом було знищено німецьких кулеметників, які замаскувалися біля трансформаторної будки.
Проїхавши кілька дворів, Костянтин Миронович зі своїм екіпажем виїхав на перехрестя вулиць Судилківської, Героїв Небесної сотні та В.Котика. У цьому місці його танк було пошкоджено снарядом німецької гармати, частково вийшла з ладу коробка передач.
Увімкнувши задню передачу, екіпаж заїхав у двір одного з помешкань. Біля нього танкісти помітили німецьку зенітну установку «Бофорс», яку відразу зім’яли гусеницями танка.
Через деякий час вони знову виїхали на Судилківську, де знищили 75-міліметрову гармату з обслугою. Згодом танк нашого земляка отримав ще два пошкодження, втім екіпаж не залишив поле бою.
Одинадцятого лютого, коли бої в Шепетівці уже стихли, Костянтин таки дістався до своєї домівки. Увечері він під’їхав до будинку, що знаходився на вулиці Залізничній, у якому до війни мешкали його батьки. На жаль, йому не пощастило їх побачити — вони переховувалися за містом, у лісі.
Пізніше Костянтин Миронович брав участь у боях на Тернопільщині, у Польщі звільняв міста Лацке-Вельке, Краків та Катовіце, у Німеччині штурмував Берлін та Дрезден. Закінчив війну у Празі.
Наш земляк був зразковим стрільцем, у боях знищив близько десяти німецьких танків. Нагороджений чотирма бойовими орденами – орденом Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Після закінчення війни Костянтин Болтромюк продовжував службу в танкових військах.
Ось як про нього згадує його товариш по службі Микола Борисов: «З Костею ми воювали до кінця війни. Згодом, до червня 1947 року, служили в одному батальйоні. Він був взводним. Ми постійно змагалися. То мій, то його взвод почергово посідали то перше, то друге місця. Костя був високим спортивним хлопцем. Але характер у нього був запальний й іноді він був нестриманим. Але ми жили в одній кімнаті і добре товаришували».
Згодом Костянтин Болтромюк залишив службу в армії. Поїхав на станцію П’ятихатки, де працював машиністом. За самовіддану працю був удостоєний високої нагороди – ордена Трудового Червоного Прапора.
Помер Костянтин Миронович 5 квітня 1993 року. Похований у м. П’ятихатки Дніпропетровської області.
О.ЛУКАШУК,
науковий співробітник Музею пропаганди.
На знімку: Костянтин Болтромюк (праворуч). Фото 1945 р.