З початку повномасштабного вторгнення росії, вдень і вночі несуть службу герої без зброї — рятувальники ДСНС. Вони першими приходять на допомогу туди, де горить або зруйновано. Працюють не заради нагород чи визнання, а тому що такими є. Вони віддані державі та своєму народу. З перших днів війни працюють задля порятунку кожного.
Саме таким є командир відділення 21-ї державної пожежно-рятувальної частини м. Шепетівки, прапорщик служби цивільного захисту Андрій Антонюк, пожежник-рятувальник. Його відділення ліквідовувало наслідки ракетного удару по промисловому об’єкту м. Шепетівки, який стався 24 серпня, на День Незалежності. Рятувальники виявили злагодженість дій і високий професіоналізм. А 17 вересня вони відзначили своє професійне свято.
Не минають рашиські ракети і Хмельниччину. Вони знищили та пошкодили низку промислових об’єктів, зокрема й на Шепетівщині. У квітні Андрій із колегами за сигналом «Збір–аварія» виїхав ліквідовувати пожежу, що сталася внаслідок чергового авіаудару ворога. Як згодом розповість очільник Хмельницької області Сергій Гамалій: «Упродовж 13 годин надзвичайники самовіддано боролися з полум’ям, відвойовуючи від пекла сантиметр за сантиметром нашої, подільської землі».
— Того дня, після чергування, я був вдома, — пригадує Андрій Антонюк. — Вибух по обіді й заграву після нього побачив і відчув кожен у Шепетівці. Я не роздумуючи сів у авто і поїхав у підрозділ. Дорогою зателефонував диспетчер, повідомив, що оголошено сигнал «Збір–аварія».
Коли приїхав у частину, чергового караулу не було, бо хлопці вже були на місці ракетного удару. Не гаючи жодної хвилини, ми переодягнулися у захисний одяг – «бойовки» і поїхали слідом. На місці події керівництво розподілило сили та засоби.
Гасіння пожежі на об’єкті було надскладним. Але пінна атака та вода зробили свою справу — з нерівного 13-годинного двобою з вогнем ми вийшли переможцями!..
Народився Андрій у Шепетівці. Після служби у Збройних Силах обрав для себе професію вогнеборця.
— Під час строкової служби я товаришував з хлопцями, які були військовими вогнеборцями. Вони часто розповідали про свою роботу. Можливо, саме тоді я зрозумів, що це мені до душі, — ділиться Андрій. — Спочатку я хотів бути водієм пожежного автомобіля, але тоді ще зовсім не мав водійського досвіду, тож подав документи на навчання до навчального пункту Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Хмельницької області. Після тримісячного навчання повернувся до рідного міста та почав працювати пожежником у місцевій частині. Це був 2006 рік…
Шістнадцять років служби неабияк загартували нашого героя. За його спиною — десятки врятованих життів, сотні ліквідованих пожеж, надзвичайних ситуацій та подій. Обов’язок та безпека громадян завжди були на першому місці для Андрія Антонюка. Допомагати доводилося не лише на території Хмельниччини, але й далеко за її межами.
— Пригадую, як у травні 2010 року потужні зливи на півдні Польщі призвели до значного підвищення рівня води у річках, зокрема Вісли, — розповідає рятувальник. — Затоплені підвали, розмиті дороги, у деяких районах пересування було можливе лише на човнах…
Україна не залишилася осторонь цієї надзвичайної події й направила у зону стихійного лиха своїх рятувальників. З Хмельницького поїхала колона надзвичайників, серед них був і наш Андрій Антонюк. Двадцять один день у дві зміни вони укріплювали береги Вісли, відкачували воду і надавали допомогу мешканцям.
Навесні 2020 року ми з жахом спостерігали, як палали ліси у зоні відчуження Чорнобильської атомної електростанції. Тисячі вогнеборців з усіх куточків України, сотні одиниць спецтехніки, тонни води знадобилося, аби приборкати стихію. Одним із перших на боротьбу з вогнем вирушив Андрій Антонюк.
— Перший раз я був три дні, а через півтора тижня поїхав знову, вже на тиждень. Я був відповідальним за дезінфікуючий душовий причіп, простіше кажучи – «банщиком». Пожежу ліквідовували майже місяць, тож ми мали бути забезпечені усім необхідним, зокрема, належними санітарно-гігієнічними умовами…
Поряд зі складними масштабними пожежами та надзвичайними подіями у його службі трапляються і курйозні випадки.
— Одного разу ми виїхали на виклик мешканців багатоповерхівки, аби допомогти у відчиненні дверей. Три дні їхня сусідка похилого віку їм не відчиняла і не відповідала на телефонні дзвінки. Було чути, що у помешканні працює телевізор. Уже на місці я одягнув апарат на стисненому повітрі, бо ж три дні минуло, всяке може бути…
Хлопці встановили автодрабину, я поліз. Через відчинене вікно балкона я потрапив до квартири. Обійшов кімнати, зайшов на кухню. Там стояла бабуся і дивилася на мене широко відкритими очима. Я закляк від несподіванки. Як з’ясувалося, усі дзвінки та стукіт у двері вона не чула, бо телевізор працював надто голосно…
Іноді є випадки, коли по шкірі проймає мороз від жахливих подій, на які доводиться виїжджати.
— У нас, у Шепетівці, є мікрорайон «шанхай», — розповідає Андрій Антонюк. — Недавно там палав житловий будинок. Коли ми туди їхали, то знали, що там проживає молода жінка з новонародженою дитиною. Разом із гасінням пожежі ми розпочали їхній пошук. Але ніяк не вдавалося знайти через сильне задимлення та вогонь. Уже й порожню колиску знайшли, а дитину та її маму — ніяк.
Мені було дуже страшно їх віднайти бездиханними, особливо малечу… Здавалося, що не зможу змиритися із загибеллю дитини, коли знатиму, що міг її врятувати. Але того разу усе обійшлося. Коли ми уже ліквідували пожежу, то виявилося, що їх не було вдома. Тоді неначе гора з плечей звалилася…
Наш герой брав участь і в міжнародних навчаннях «Rescue Days Ukraine» на полігоні поблизу м. Рівного, де разом із надзвичайниками з усіх куточків країни навчався ліквідовувати наслідки аварій, працювати із сучасним спецобладнанням та рятувати травмованих. Адже упродовж останніх років автопарк рятувальників Хмельниччини поповнився новою сучасною технікою європейського зразка – спеціальними аварійно-рятувальними машинами, які укомплектовані складним гідравлічним та пневматичним інструментом для здійснення першочергових аварійно-рятувальних робіт під час ліквідації наслідків дорожньо-транспортних пригод.
За роки служби Андрій неодноразово був нагороджений державними нагородами, Грамотою та медаллю Верховної Ради України за заслуги перед українським народом, а за ліквідацію пожежі від авіаудару його достроково присвоєно чергове спеціальне звання – прапорщик служби цивільного захисту.
Завжди поруч із надзвичайником його надійний тил — дружина Ольга, доньки Аліна та Софія, а також колектив — злагоджений та надійний.
— Якби зараз переді мною постав вибір майбутньої професії, я б неодмінно знову став пожежником-рятувальником, — розмірковує чоловік. — Адже ми робимо хорошу справу. А ще підбадьорюють вдячні люди, яким ми допомагаємо. Вони неодмінно бажають нам міцного здоров’я, спокійних днів та ночей.
Ми також дякуємо рятувальникам за відвагу, безстрашність та мужність.
Все буде Україна!
(За матеріалами головного управління ДСНС Хмельниччини).