Це геноцид українського народу
Сьогодні — 6 квітня, 42-й день війни. Але ось уже кілька днів не минає шок через побачене у звільнених від російських окупантів містах Київської області, прилеглих до столиці, — Бучі, Гостомелі, Ірпіні. Це світлини суцільного жаху. Тут нищили, руйнували, убивали, грабували, мордували, гвалтували мешканців — від малого до старого.
Боже мій! Хто виховував отих російських виродків? Яка мати їх народила? Адже у них немає нічого святого. Дітей вбивали і катували. Іноді виставляли їх у якості живого щита.
А ще прочитала, що ці нелюди влаштовували своєрідне «сафарі», стріляючи у дітей, як у живі мішені. У Бучі виявили братську могилу, де поховані більше трьохсот людей. Багато із них із зв’язаними руками, їм стріляли у потилицю. А у підвалах знаходять вбитими цілі сім’ї, разом із дітьми. Що у головах тих катів, які вбили маленьку дівчинку і, видно, її старшу сестричку?..
Багато мешканців вбито на вулицях. Їх просто відстрілювали. А ще — згвалтовані й замордовані дівчата, загорнуті у килими, яких не встигли спалити.
Більшість наших громадян бачили ці звірства «руських освободітєлєй». Натомість у Кремлі їхні погані пропагандисти запевняють своїх одурманених росіян, що усе це — фейки, що це не російські солдати глумилися над українцями, а це робили все ті ж бандерівці. І картинки у телевізорі є зрежисованими.
Не можу повірити, що це відбувається у нас, у центрі Європі. До чого ж потворні ці московські орки… Грабували, напихали свої кишені жіночими прикрасами, очевидно, знятими із вбитих жінок. Везли награбоване на танках, у вкрадених автомобілях.
Однозначно: вони усі злочинці — від путіна до солдата, який стріляв в українців. І покарання має бути не через роки, а якнайшвидше. Лише трибунал — це подальша доля путіна і його посіпак.
Європа, США, весь світ бачив фото з розтерзаної Бучі. Усі шоковані. То, можливо, тепер нарешті вони підтримають потужним озброєнням Україну у боротьбі з ненависним ворогом, який погрожує не тільки нам, а усьому людству…
Так, ми сильні, ми плачемо, страждаємо від невимовного болю за жертвами путінського свавілля. І це, на жаль, ще не остаточні наші втрати, наші жахи від побаченого. Попереду — інші міста, зруйновані, спалені, розстріляні…
Дай нам, Господи, сили усе це пережити. Хоча ми і впевнені, що перемога буде за нами, але дуже високою ціною.
Світлана МОРОЗ.