Український футбол розпочинає серію розповідей про команди, які зникли з футбольної карти України.
Клуб заснований у 1990 році в Шепетівці Хмельницької області під назвою «Темп» при місцевому однойменному кооперативі з ініціативи Джумбера Нішніанідзе. Він став президентом клубу і повністю фінансував всі його витрати.
У 1990 році команда приймала участь в чемпіонаті України серед аматорських команд, у зональному турнірі команда впевнено посіла 1 місце випередивши такі команді як “Приладист” Мукачеве, “Нива” Бережани, “Підшипник” Луцьк та інші. У фінальному турнірі, де грали переможці 6 зон, “Темп” зайняв 4 місце, пропустивши поперед себе “Автомобіліст” Суми, “Маяк” Очаків та “Сталь” Комунарськ. Але у зв’язку з розширенням української зонт Другої Ліги СРСР всі учасники фінального турніру отримали підвищення в класі.
Перед сезоном 1991 року команду очолив відомий тренер Секеч Іштван, якому допомагали його брат Василь та Віктор Кушко. До команди такої прийшли відомі гравці, які мали досвід виступів в професійному футболі: Сергій Сечин, Олександр Бондаренко, Геннадій Повар, Олександр Довгалець та Сергій Аргудяєв. Також за команду грав відимий нині тренер Олег Федорчук. Проте команда зірок з неба не хапала, і в підсумку зайняла 9 місце серед 26 колективів, що для дебютанта було дуже непогано. 27 листопада 1991 року “Темп” став володарем Кубка УРСР, перемігши в фіналі рівненський «Верес» — 2:1 і 1:1. Це був останній розіграш кубка, так як на момент фіналу Україна вже здобула незалежність.
Завдяки цій перемозі команда отримала право виступати у Вищій лізі першого незалежного Чемпіонату України. Тренером залишився Секеч, але підсилення складу не відбулося і команді важко було конкурувати з такими командами як “Шахтар”, “Чорноморець”, “Таврія”, “Карпати” та інші. В результат команда посіла останнє місце в своїй підгрупі і втратила місце у Вищій лізі. Кращим бомбардиром став Олександр Довгалець, який забив 4 з 9 забитих командою голів.
Сезон 1992/93 років команда почала в Першій лізі з новим наставником. Ним став відомий спеціаліст Зая Авдиш. Але вже в у вересні його змінив Юрій Войнов. Він теж протримався недовго – лише до кінця року, з січня команду очолював вже Сергій Доценко. До команди прийшло кілька легіонерів з ближнього зарубіжжя, серед яких виділялися гравці збірної Білорусі, Сергій Гомонов та Геннадій Кондратьєв, які були добре відомі завдяки виступам за мінське “Динамо”. Це дало результат і “Темп”, незважаючи на тренерську чехарду, зайняв друге місце пропустивши вперед лише вінницьку “Ниву”. В боротьбі за 2 місце шепетівці випередили такі команди як “Нафтовик” Охтирка, “Ворскла” Полтава, “Прикарпаття” Івано-Франківськ та “Поліграфтехніка” Олександрія. Кращим бомбардиром команди став Ігор Коляда Ігор який разом з Романом Григорчуком з 26-ма забитими м’ячами (у 42-ох матчах) став найкращим бомбардиром сезону в Першій лізі. У півзахисті грали відомі по виступам за “Металіст” та “Дніпро” Ігор Талько та Юрій Кривченко. А в захисті грав Арсен Аваков, який пізніше розкрився як бомбардир.
Тож наступний сезон команда знову почала в еліті українського футболу. В команді відбулася зміна тренера – ним став Леонід Ткаченко, який тривалий час очолював харківський “Металіст”. Команду покинув нападники Кондратьєв (правда він встиг провести 3 матчі і навіть забив 1 гол) та Коляда, який поїхав підкорювати ліванський чемпіонат. Разом з Ткаченком прийшло відразу кілька колишніх гравців “Металіста”: Яловський, Деревинський, Колоколов, Ралюченко та Сусло. Пару форвардів склали Аваков та Сергій Скаченко, який в підсумку став одним з кращих голеадорів ліги, забивши 13 голів. Також в команду прийшло кілька грузинських футболістів, як то воротар Жоржоліані, брати Капанадзе та Юрій Габіскірія. В цілому команда провела досить рівний сезон, здобувши 12 перемог в 34 матчах. У підсумку це дало змогу зайняти 9 місце, це був найуспішніший сезон в історії колективу.
У наступному сезоні «Темп» втратив фінансову стабільність. В результаті Леонід Ткаченко покинув команду, разом з ним пішли ключові гравці, а команда вела боротьбу за виживання. Кілька турів команду очолював Станіслав Берников, а в кінці сезону “Темп” очолив співвітчизник президента Реваз Дзодзуашвілі. Разом з тренером прийшло ще кілька грузинських виконавців, але їхній рівень майстерності був не надто високим. Лідерами колективу залишилася брати Капанадзе, у воротах непогано стояв Олег Колесов, який був першим чемпіоном України в складі “Таврії”. Такох непоганою грою запам’ятався захисник Георгій Чіхрадзе, якого пізніше запросили в донецький “Шахтар”. У підсумку дного очка не вистачило “Темпу” до рятівного 16-го місця і він знову понизився у класі.
У 1995 році “Темп” об’єднався з клубом”Адвіс” із Хмельницького, утворивши команду “Темп-Адвіс”. У Шепетівці ж з’явився клуб під назвою “Темп-Адвіс-2” (Шепетівка), який повинен був виступати в Другій лізі чемпіонату України. Однак “Темп-Адвіс-2” через фінансові проблеми після 7-о туру сезону 1995/96 років був розформований. Головна команда з горем пополам дограла сезон в Першій лізі вже під назвою “Ратуша” Кам’янець-Подільський, але це вже зовсім інша історія.
Окремо хочемо розказати про людину, завдяки якій команда досягла такого злету, хоч він і виявився тимчасовим. Джумбер Нішніанідзе народився 1948 року в Грузії. Життя занесло його у Воркуту, а потім Джумбер одружився на українці й приїхав до Шепетівки. Попри те, що Нішніанідзе займався водним поло (навіть був майстром спорту), він вирішив створити в місті власну футбольну команду. Але не просту, не лише обласного масштабу, а таку, щоб із часом могла на рівних змагатися з київським «Динамо». Напевне, в той момент багато хто дивився на бізнесмена, як на божевільного, сприймаючи його плани й задуми, як щось несерйозне й жартівливе.
Але Нішніанідзе невтомно робив свою справу. У Шепетівці були обіграні “Шахтар”, “Дніпро”, “Чорноморець”, а київське “Динамо” на рідному стадіоні не змогло перемогти “вискочок” із райцентру. Більше того, 19 вересня 1993 року на шепетівському “Локомотиві” спостерігати за матчем «Темпу» та «Динамо» зібралося 20 тисяч глядачів! І хоча команда Нішніанідзе програла з рахунком 0:1, але це справді унікальне досягнення, адже майже половина міста (у Шепетівці жило трохи менше 50 тисяч людей) зібралася на стадіоні! Джумбер Нішніанідзе забезпечував спортсменів заробітною платою, допомагав з квартирами та автомобілями. За його сприяння на базі школи-пансіону відкрили спеціалізовані футбольні класи. Але утримати “Темп” на плаву бізнесменові не вдалося.
Про те, як складалося життя Джумбера Нішніанідзе після “Темпу” майже нічого невідомо. Одні вісті про нього доходили із Чернівців, інші — з Києва. Але остання, сумна, прилетіла з Криму — саме там 26 березня 2013 й спочив творець головної гордості Шепетівки. На стадіоні «Локомотив», який був для Джумбера Григоровича другим домом, відбулося прощання з одним із найуспішніших і найколоритніших власників футбольних клубів України початку 1990-х.
Гол. редактор Українського футболу Юрій Сапотюк