Про вишивальницю Ольгу Кондрачук нам розповіла одна активістка будинкового комітету. Вона бачила творчі роботи Ольги Іванівни і вважає, що про таку майстриню шепетівчани мають знати. Адже вишиває вона хрестиком на два боки полотна, без жодного вузлика.

 

Одного дня ми завітали до помешкання майстрині. Жінка зустріла нас дуже привітно і повідала свою історію життя,  розповіла про травму, яка зробила її інвалідом, і що саме ці обставини змусили її взяти у руку голку.

Ольга Іванівна родом із села Судилкова, там навчалась у школі. А фах будівельника здобувала у Вінницькому будівельному технікумі та інституті. Працювала у відділі капітального будівництва колишнього заводу ім. І.Лепсе. Її першим об’єктом був дитячий садочок «Сонечко», що на вулиці Героїв Небесної Сотні. Потім трудилась інженером-будівельником в інвентарному бюро. На ту пору у неї була сім’я, двоє діток. Вона мріяла про подорожі з ними, мала інші плани на майбутнє.

Одного дня при падінні на вулиці вона сильно травмувала хребет, була комісована і отримала пенсію з інвалідності. Молоду 33-річну жінку охопив відчай: як жити, піднімати на ноги діточок. Пригадує, як прийшла до неї у гості сусідка Марія Прус, принесла полотно, нитки і запропонувала Ользі розпочати вишивати. І з тих пір жінка голку з рук не випускає. Вона знайшла у вишивці розраду, яка допомогла їй нормально почувати себе у сім’ї та серед близьких, друзів.

Усе помешкання Ольги Іванівни прикрашене її роботами. У серванті красують вишиті нею серветки, на стінах – рушники, ікони, на диванах, ліжках – подушечки з яскравими малюнками. Усе сяє кольорами, радує зір.

Майстриня показала мені й інші свої роботи. Вона точно й не знає, скільки їх загалом у неї. Просто вишиває, дарує рідним, близьким, а найулюбленіші складає, маючи надію колись помістити їх у рамки і розташувати на видному місці. Про рамки майстриня мріє давно, але на мізерну пенсію вона не може їх купити. А у дітей багато своїх проблем.

У колекції вишивальниці найбільше ікон. Жінка вірить у Бога, до цього її змалку привчили батьки. Розпочинаючи таку роботу з молитви, вона ніби просить у Всевишнього підтримки.

Серед рушників – переважно весільні. Своїй донці особисто вишила, вклала всю душу, то після цього багато знайомих почали просити і їм вишити рушники на урочисту шлюбну церемонію. Оздоблює жінка їх по різному. На полотні ніби оживають квіти,  лебеді, голуби, колоски, орнаменти.

Внуки ж Ольги Іванівни найбільше полюбляють подушечки, які вишиває їм бабуся. Ось на одній вишитий котик, на іншій – тигреня, а ще – картинки з улюблених дитячих мультиків. Внуки, а їх у неї троє, залюбки носять вишиті бабусею, сорочки, блузи. До речі, Ольга Іванівна усіх своїх рідних одягає у вишивки.

Ось так, голкою та ниткою, кладе на полотні дрібним хрестиком свої чарівні узори наша землячка. Своїми руками вона створила свій творчий світ, у якому повноцінно та натхненно живе.

А наостанок звертаємося до усіх, хто міг би допомогти майстрині у виготовленні чи придбанні рамок. Номер її телефону — 096-345-44-34.