У XVII-XVIII cт. європейські картографи залюбки наносили на свої мапи позначки Судилкова, Сульжина та Корчика. А от Шепетівці та Грицеву хронічно «не везло».

Перші більш-менш детальні мапи, у яких фігурує Волинський край (із назвами населених пунктів, річок, а інколи навіть позначками озер та лісів) датуються XVI століттям.

Приміром, на мапі 1540-х років німецького вченого Себастьяна Мюнстера наша місцевість позначена як Volhinia (Волинь). Далі на схід розташовуються Rvussia Alba (Біла Русь) і Moscovia (Московія).

Жодного «натяку» на населені пункти нинішньої Шепетівщини (із Шепетівкою включно) Мюнстер не зробив. Зате із «найближчих» до нас поселень видно Czudnow (Чуднів), а ліворуч від нього – Ізяслав.

Наступну карту – поляка Вацлава Ґродецького – вперше актуалізували у 1558 р.

Серед назв поселень детально окресленої Волині Шепетівки немає, проте вже є її деякі сусіди – Plone (Полонне), Dzwihel (Звягель, нині Новоград-Волинський), Zaslaw (Ізяслав). Чому деякі? Бо Славути й Костянтинова (нині Старокостянтинів) не бачимо.

Вже у ХVI столітті, судячи з цієї карти, на Шепетівщині росли густі ліси (див. «фігурки» зелених дерев між Звягелем і Полонним). Вони займали усі простори одразу за річкою Slucz  (Случ) і простягалися аж за Sytomiers (Житомир).

Творець цієї карти, здається, трохи «перемудрував». Бо між Полонним і Острогом жодного населеного пункту нинішньої Шепетівщини не вказав, а зате чомусь представив села сучасного Гощанського району Рівненської області – Vylhora (Вільгір), Drohobus (Дорогобуж).

Перші поселення сучасного Шепетівського району, нанесені на мапу, ми виявили у картографічному творінні нідерландця Віллема Блау (1613 р.).

Це Sudilkow (Судилків) і Sulzenice (Сульжин). Не дивно, що він «помітив» Сульжин, адже це незначне нині поселення біля сіл Вишневе й Вербівці, у якому мешкає сотня – півтори люду, на початку ХVIІ століття було «міцним» містечком. А от Шепетівки, на відміну від «сусідів» (Ізяслав та Полонне, до яких «додалися» Constantinow (Старокостянтинів) і Baranow (Баранівка), знову не вказано.

До речі, це найдавніша з нами оглянутих карт, на якій вдалося розібрати позначку Ploskirow (Плоскирів). Згодом його «охрестять» Проскуровом, а у 1954 році назву змінять на Хмельницький.

Ніколас Фішер із Амсердаму 1690 року створив мапу, на якій з’явилося позначення Острополя (нині с. Старий Остропіль Старокостянтинівського р-ну). Це теж неспроста.

Сучасний історик Олексій Журко дослідив, що наприкінці ХVI століття у ньому замешкувало в чотири рази більше людей, аніж у тодішньому Києві. «В 1595 році в Острополі, заснованому і наділеному широкими торговими привілеями князем Василем Острозьким, проживало біля 10 тисяч осіб обох статей, в той час, коли, для порівняння, в Києві тільки 2,5 тисячі», – пише він.

А от із поселень Шепетівщини на «фішерівській» карті представлений тільки Zudzickow (Судилків), у «оточенні» Полонного, Баранівки, Ізяслава та Старокостянтинова.

Судилків і Сульжин бачимо і на мапі француза Ніколя Сансона (1663 р.).

Перше (Zudzickow) фігурує у «трикутнику» між Острогом, Баранівкою і Полонним. А якщо прокласти умовну лінію від Ізяслава (Zaslaw) трохи вниз, побачимо Slusiniecz, тобто Сульжин.  На цій карті теж видно, що місцини вздовж Горині обабіч (від Острога до Ізяслава) всуціль оточували ліси.

Наступна карта – вперше видана у 1675 р. нідерландцем Фредеріком де Віттом.

Окрім уже «традиційного» Судилкова та відсутності згадки про Шепетівку, увагу привертає «нитка» так званого Чорного шляху (Сzorny Slack). Цю дорогу видно під позначками Старокостянтинова і Красилова («в’ється» зліва направо). Чорний шлях добре знали навіть у ХІХ столітті. Польський письменник Крашевський у 1830-х їхав ним на Вінниччину, після відвідин Шепетівки, Городища й Грицева.

Ми навіть і не підозрювали, що сучасне село Корчик Шепетівського району «вигулькне» на одній із мап XVII століття. Втім, позначка цього населеного пункту (Korczik) знайшлася у перевиданні «Спеціальної карти України» француза Гійома Левассера де Боплана (Оксфорд, 1681 р.).

До слова, «сусідом» Корчика на цій карті є Smadzirowa, тобто Смолдирів (тепер – село Баранівського району Житомирщини). Ці два поселення розділяє трохи більше 50 км, десь година їзди. Видніється і ледь помітна червона «плямка» Plokyrof (тобто Хмельницького).

Вдруге Корчик (у «парі» з Судилковом) «проходить» 1742 року – в мапі німецького видавця і географа Матеуса Зойтера.

Ця мапа добре відома за скороченою назвою Amplissima Ucrania. Повна її назва – «Карта найобширнішого українського королівства з Київським і Брацлавським воєводствами та прилеглими провінціями за найдосконалішими вимірами, мистецьки вигравіювана на міді».

Ну а більш-менш повно населені пункти сучасної Шепетівщини чи не вперше були представлені на так званій Генеральній карті Волинської губернії (складена 1820 р. в Санкт-Петербурзі).

Є тут, нарешті, й позначка «Шепетовка». Втім, що цікаво, її розмір менший, аніж «значка» сусіднього Судилкова.

Дещо меншими кружечками позначені «Берездов» і «Красный Ставъ» (нині у Берездові та Красноставі Славутського району мешкає всього лише близько 1400 і 500 людей відповідно).

На тому ж «рівні» кружечки Лабуня та Грицева (хоча тепер Лабунь «перетворилося» на невеличке село Новолабунь у складі Полонського району з населенням коло 400 осіб).

Володимир КОВАЛЬЧУК.

Ілюстрації з відкритих джерел.