Публіцист Юзеф Дунін-Карвіцький стежив за тамтешньою поведінкою чумаків з Волині у 1840-х – на початку 1850-х років, коли навчався в Одеській гімназії. Написав про це у книзі “З моїх спогадів”. Вона вийшла у Варшаві 1903-го.
Дивовижно, але наш земляк Дунін-Карвіцький (народився 24 січня 1833 року в Мізочі) у середині ХІХ століття ще застав ті легендарні валки возів, якими із південних повітів Волинської губернії транспортувалося збіжжя до Одеси.
Кожна чумацька валка складалася з кількадесяти простих возів із дерев’яними осями. «Типовий» віз тягнула пара сірих довгорогих українських волів. Тварини були доволі прудкими, адже валка рухалася зі середньою швидкістю 7–8 верст на годину.
На возі в середньому розміщували до 10 бушелів пшениці. На кожні 5 возів (і 10 волів відповідно) припадав один «мазник» – парубок, який регулярно змащував колеса «своїх» возів дьогтем, а ще годував і напував «своїх» волів.
У дорозі чумаки зазвичай харчувалися кашею зі солониною, яку варили у «мандрівних» казанах («саханах»). Воду везли з собою в дерев’яних баклагах і барильцях. Вогонь для приготування їжі розводили, підпалюючи степове бадилля.
Щоб не допікали комахи й усілякі шкідники, перед поїздкою чумаки навмисне вимащували свій одяг дьогтем. Кожну валку обов’язково «супроводжував» живий «будильник» – голосистий півень (його прив’язували до воза мотузкою).
Коли пшеницю у Одесі вдавалося швидко продати, в чумаків залишався вільний час до продовження подорожі – у Крим за сіллю. Відтак, вони прошкували на базар й купували дітям гостинці (зокрема, вельми популярні тоді хлібні ріжки). Далі чоловіки йшли гуляти на міський бульвар. Серед іншого, зачудовано роздивлялися бронзову статую герцога де Рішельє, встановлену на честь нього, як колишнього градоначальника, 1828 року. Заходили й у порт, милувалися кораблями.
Цікаво, що коли волинські чумаки поверталися з Криму, завантажені сіллю й соленою рибою, то рідко кому вдавалося довозити ці товари до рідних місць. Адже на них був такий попит, що чумацькі валки доїжджали на Заславщину та Старокостянтинівщину порожніми.
поверталися з Півдня України на Волинь (до Заслава та Старокостянтинова) “порожніми”
Володимир КОВАЛЬЧУК.