Сьогодні — вівторок, 26 грудня, 671-й день кровопролитної війни росії проти України. У грудні чи не щоночі лунають повітряні тривоги, ворог атакує дронами, здійснює ракетні обстріли. Дістається Хмельниччині, а найбільше — Старокостянтинову.
Дякувати нашим воїнам, ППО таки приземляють іранські «шахеди», хоча шкоди вони завдають чимало. Та і вдень немає спокою від тих підступних «МІГів», що літають неподалік наших кордонів і щомиті можуть завдати ракетних ударів «Кинджалами».
Але, погодьтеся, це лише відчуття тривоги, незручності, коли серед ночі доводиться шукати безпечні місця чи то у своїй оселі, чи йти в укриття з теплих домівок. У жодному разі не порівняти з тим, що переживають мешканці прифронтових областей, де суцільні обстріли, руйнування, непоправні втрати.
А ще варто повсякчас пам’ятати, у яких нелюдських умовах воюють з рашистами наші воїни, виснажені до краю, втомлені, однак незламні. Напевно, багатьом доводилося бачити по телевізору, переглядати відео у соцмережах, як хлопці на передовій місять в’язке, по коліна, болото, ганяють з бліндажів зграї мишей, іноді плазунів і водночас обороняються і наступають. Однозначно, там пекло.
Зважаючи на реалії, прикро чути звинувачення на адресу військового командування від західних, а іноді й від наших так званих експертів, що, мовляв, провалили обіцяний переможний контрнаступ, не досягли значних успіхів на фронтах. Відповідь Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного звучала ще влітку: партнери не надали вчасно обіцяного озброєння. А своє виробництво зброї досі належно не налагоджено. Та й не вирішуються проблеми з мобілізацією. Отож і стоїть на порядку денному сьогодні риторичне питання: «Чим і ким воювати?».
У військкоматах уже давно немає черг з охочих йти на фронт. А про тих, кого силою іноді вдається відправляти на передову, побратими кажуть, що толку з них небагато. Міністр оборони України Рустем Умеров наголошує, що ЗСУ потрібні вмотивовані військові, а не ухилянти. Свідомі українці вже давно на фронті, або ж, як це не болісно визнавати, приєдналися до «небесного війська».
Тепер на рівні держави думають, як поповнити лави захисників, організувати мобілізацію і належно захистити воїнів. Пізно спохватилися, бо сотні тисяч здорових чоловіків втекли подалі від війни за кордон різними шляхами. І у кожному випадку їм допомагали наші співвітчизники, звичайно, за великі гроші. Зросла кількість фіктивних інвалідів або ж фейкових опікунів, які щодня безперешкодно залишають країну.
Хоча нас і запевняють, що причетні до оборудок мають нести кримінальну відповідальність, декому оголошують підозри, але винуватці вносять мільйонні застави, а до вироків справи рідко доходять. Нікуди не дівається й корупція у різних ешелонах влади. Тільки й чуєш, що на розкраданні державних коштів викривають можновладців. І це в умовах воєнного стану, коли все і всі мають бути підпорядковані для здобуття бажаної перемоги.
Зрештою, суспільство наше уже не таке об’єднане, як було на початку повномасштабного вторгнення. Позначається втома від війни і зниження рівня життя переважної більшості громадян. Але ми не маємо права розслаблятися.
Останніми днями все ж радіємо успіхам наших оборонців, які упродовж двох днів знищили 5 російських літаків. Гарний подарунок Україні на Різдво…
А ще вночі проти вівторка, 26 грудня, наші Повітряні Сили ракетами вразили у Криму, поблизу Феодосії, великий десантний корабель чорноморського флоту рф «Новочеркаськ», який, як припускають, доставив рашистам чи то іранські «шахеди», чи то інші боєкомплекти. Бо видовище від потужного вибуху було феєричним.
А кремлівські пропагандисти уже виправдовуються, мовляв, у відповідь знищують «натівські» винищувачі F-16, яких в Україні ще немає (і не відомо, коли будуть), збили наші «МІГи», які поцілили у корабель «Новочеркаськ». Отож, очевидно, не все добре у «другої армії світу». Завдяки нашим мужнім захисникам. Тому їм потрібно постійно допомагати, ні на мить не зупинятися.
Наостанок хочу зауважити, що, попри усі негаразди, Україні дали «зелене світло» для початку переговорів про вступ України до ЄС. Торік, у червні, Київ отримав статут кандидата на вступ до Євросоюзу. А 14 грудня 2023-го було ухвалено історичне рішення.
Проголосували усі держави Європейського співтовариства, за винятком прем’єр-міністра Угорщини В.Орбана, який був категорично проти початку переговорів. Однак канцлер Німеччини О.Шольц запропонував йому піти попити каву на час голосування. Хоча Європі цей «похід» коштував 10 мільярдів євро, які розблокували для Угорщини. Одне слово — Орбан виторгував кошти для своєї країни.
Минуло уже десять років з тих пір, коли у Києві розпочався Євромайдан. Студенти вийшли на протест проти відмови тодішнього президента януковича від європейського вибору. А потім влада розігнала студентів, аби звільнити місце комунальникам для встановлення головної ялинки країни.
Це викликало спротив українів — і почалася Революція Гідності. Десятки тисяч людей заполонили Майдан Незалежності. Згодом були перші загиблі, а потім розстріл «Небесної Сотні». Серед Героїв був і шепетівчанин Микола Дзявульський.
А далі — анексія Криму, початок війни на Сході з кремлівськими окупантами, яка 24 лютого 2022 року вилилася у повномасштабне вторгнення рашистів в Україну.
Тепер нам потрібна Перемога над ворогом і гарантії безпеки від партнерів для мирного життя після війни. А ще Україні, аби стати повноправним членом ЄС, треба виконати усі зобов’язання. Зокрема, узгодити чинне законодавство відповідно до законів Євросоюзу. Насамперед — побороти корупцію, зробити все, аби наша країна стала заможною, привабливою для життя.
Ось і подивимося, як далі будуть розгортатися події. Зрештою, хотілося б, щоб Україну поважали, цінували, щоб вона стала конкурентоздатною, мала високорозвинену промисловість, високий рівень життя громадян.
А поки що нас, вочевидь, не дуже хочуть бачити у Європі. Про це свідчать протести польських перевізників і фермерів на кордоні. Вони уже вбачають в українцях конкурентів. Отож, попереду велика робота і для влади, і для всього українського суспільства. Все буде Україна!
Світлана МОРОЗ.