ГОЛОВНА СТОРІНКА ГОЛОВНІ НОВИНИ Для когось і тисяча гривень – у радість, а комусь й 47 тисяч замало…

Для когось і тисяча гривень – у радість, а комусь й 47 тисяч замало…

5 переглядів

Зателефонувала до редакції наша постійна читачка, пані Надія, і запитала, чи маю кілька хвилин, аби її вислухати. Жінка мешкає в одному із сіл району, просила не називати її прізвище. Постараюся передати зміст її хвилюючого монологу, у якому вона апелювала до нас, газетярів.

«Людоньки! Пишіть про той безлад, що коїться у нашій державі. Роботи не маю. Хоча трудового стажу є 40 років, але до пенсії ще не дожила. Діти одружені: одні у Шепетівці мешкають, інші – у Славуті.
Маю четверо онуків, двоє з них – школярі. Усі сидять удома. За півтора місяці карантину вигребли усі запаси — і я, і діти.
Раніше двічі на тиждень їздила на продуктовий ринок у Шепетівку, якусь копійчину могла вторгувати. Адже утримую корову, курей, свиню, город маю великий. Продавала молочні продукти, яйця, городину. А тепер — зась.
Я розумію, що у нас «гуляє» коронавірус, усіх закликають вдома сидіти. Допустимо, я можу обійтися тим, що маю. Але ж потрібні «живі» гроші, щоб розрахуватися за електроенергію, газ, купити ліки. Навіть ті ж маски, антисептики. То де їх брати?
І дітям не можу продуктів передати, бо громадський транспорт не курсує. У них же раніше, яка не є, зарплата була, а тепер вони у відпустці за свій рахунок. Від держави допомоги, як в інших країнах, немає. А їм треба платити за комунальні послуги, купувати харчі.
А коли отой карантин закінчиться – ніхто не знає. До речі, мої родичі живуть у Білорусі, то у них епідемія ніби є, але жорстких обмежень немає. Там їхній президент навпаки каже, що треба працювати, бо не буде що їсти.
Я не заздрю пенсіонерам, але їм по 1 тисячі гривень додали, у кого пенсія менше 5 тисяч. Я рада за них. Але чому не підтримують молоді сім’ї з дітьми? Адже їм дуже важко.
Днями слухала радіопередачу про те, що віп­чиновникам обмежили на період карантину зарплати до 47 тисяч гривень. То київські судді обурюються, бо ж як за такі гроші вони мають працювати… А це 10 мінімальних зар­плат. Певна річ, чудово отримувати сотні тисяч, а то і мільйонні зарплати. А це ж наші податки.
Наостанок хочу сказати, що уже минуло два місяці весни. Картоплю із сусідами посадили. А ось насіння городини, розсади купити ніде. Телефонувала у Шепетівку до чоловіка, який вирощує, як кажуть, усе, але ж туди треба доб­ратися.
Він бідкається, нарікає на владу, бо не має куди подіти вирощене. Отож, напрошується питання: чи, зрештою, хтось почне думати про нас, простих людей? Бо ж на «слуг народу» надії у мене уже немає…».

Ну, що можна відповісти цій жінці. Єдине, хіба що — надрукувати сказане. І дещо додати від себе.
Почнемо із зарплат високопосадовців, яких ми обирали і обираємо, іншими словами, наймаємо на відповідальну роботу – керувати краї­ною, розпоряджатися державними ресурсами.
Кілька років тому нам розповідали казочку про те, якщо урядовцям, силовикам, суддям, народним депутатам дати великі зар­плати, то в країні припинять красти, брати хабарі, ніхто не буде привласнювати народні блага, усі почнуть захищати інтереси народу. У результаті щедро дали. І що ж, насправді, вийшло? А великий, вибачте, пшик…
Розголосу щоразу набирають заповнені високими можновладцями електронні дек­ларації, у яких ми бачимо їхні гіпервеличезні зарплати, премії, десятки квартир, будинків, автомобілів. І то вони умудряються не все оприлюднювати. Адже майно переписують на родичів. Тому їхні дружини, мами стають неперевершеними бізнесменами, вірніше – бізнесвуменшами.
А що ж ми? Люди обурюються через таку соціальну несправедливість, через своє злиденне життя, рахуючи кожну копійку. Через це, напевно, Президент Володимир Зеленський у своєму зверненні заявив, що мільйонні зар­плати для обраних віпперсон залишилися у минулому.
Не знаємо, чи на довго, зважаючи на реакцію чиновників, їхнй опір, але їм таки обмежили зарплати до 47 тисяч гривень. Правда – лише на період каратнину.
Хотілося, щоб саме пандемія коронавірусу COVID-19 змусила можновладців з київських пагорбів побачити реальну картину життя мільйонів «маленьких» українців, які стали слугами купки віппосадовців. А мало б бути навпаки.
Тепер дещо хочеться сказати і про карантин. Ніде правди діти – діють оті жорсткі обмеження не для усіх. Вибірково якось: одні працюють, інші – на вимушених канікулах. Особливо це стосується малого бізнесу, зок­рема – фермерів, індивідуальних господарів, які займаються виробництвом молокопродуктів, вирощуванням ранніх овочів, розсади. Ця продукція швидко псується, не може лежати, а ринки зачинені. Власники зазнають величезних збитків, які ніхто їм не компенсує.
Ми уже бачимо, як протестують підприємці у різних областях України, збираються на протест і наші, місцеві. І почули реакцію Президента Володимира Зеленського: уряд має розглянути це питання, а МОЗ – роз’яснити правила, за якими продовольчі ринки зможуть працювати в умовах пандемії коронавірусу COVID-19.
Напевно, і у Шепетівці варто подбати, щоб власники могли реалізувати вироблену продукцію, а відповідні служби здійснювали б належний контроль за дотриманням усіх норм безпеки. Адже все-таки дехто добирається до цент­рального ринку і, як мовиться, з-під поли, крадькома пропонує молокопродукти, аби заробити якусь копійчину для сім’ї.
Наша читачка згадала про Білорусь, у якій усе працює, немає карантину, а тамтешній президент Олександр Лукашенко закликає усіх працювати, бо карантин, мовляв, внесе розбрат у суспільство. Головне, на його думку, завершити посівну кампанію, аби потім було що їсти.
Справді, питання продовольства стоїть гост­ро. І з ним у цьому важко сперечатися. Тому що не можна бездумно знищувати економіку, бо тоді може настати момент, коли потрібно буде усіх рятувати…
До речі, якби в Україні була така ж медицина, як у сусідній Білорусі, тоді б легше було боротися з коронавірусною інфекцією. Власне, лише згодом можна буде оцінити білоруську альтернативу – незапровадження карантину.
Але ми живемо в інших реаліях. У нас зрос­тає армія безробітних. В Україну повернулися сотні тисяч заробітчан чи не з усіх континентів світу, які, до речі, і завезли нам оту страшну біду. А роботи немає, навіть для тих, хто не виїздив з нашої країни.
За статистикою в Україні нині офіційно зареєст­ровано понад пів мільйона безробітних. Уряд каже, що створить 500 тисяч робочих місць зокрема, на будівництві доріг. Навіть обіцяють зарплату у двісті «зелених». Але чи всі захочуть і зможуть там працювати за такі невеликі гроші? Адже на роботящих українців чекають всюди і пропонують значно вищі зарплати.
От уже чартерним рейсом полетіли до Фінляндії двісті заробітчан. Уряд цієї країни відверто каже, що без наших працівників вони не впораються з аграрними сезонними роботами. І найближчим часом ще хочуть доправити туди 800 українських робітників. Усі умови створють, знімають будь-які обмеження, домовляються на найвищому рівні.
Про нашу робочу силу говорять і у Польщі, Чехії, Італії. Економіки цих країн піднімали українці. Вони і у себе, на рідній землі, працювали б, якби тут належно цінували їхню працю.
І саме у період карантину Кабмін, Верховна Рада мали б розробити подальшу програму розвитку країни, у якій би знайшлося місце для роботи кожного українця. Інакше попереду нас чекає примарне майбутнє.
Світлана МОРОЗ.

Залиште Ваш коментар
Перевести