П’ять років тому, 29 квітня 2016 року, під час бойових дій у промзоні Авдіївки, внаслідок осколкового поранення загинув солдат 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади, гранатометник, славний син України та Грузії – Ревазо Шотаєвич Циклаурі з позивним «Грізлі».
Він народився 2 липня 1984 року в грузинському селі Лапанкурі у сім’ї грузина і українки. Рано довелось подорослішати: в 1996 році загинув батько, а мама вимушена була повернутися до України. Військовий вишкіл здобув у 2002-2004 роках під час строкової служби в Збройних силах Грузії. У лютому 2015 року під час мобілізації призваний на військову службу у Збройні Сили України, з червня 2015 року воював у зоні АТО під Донецьким аеропортом – у районі Водяного, Опитного, Авдіївки.
У війни є одна особливість: вона розкриває єство кожної людини… Ось таким Резо Циклаурі залишився у пам’яті побратимів.
Сергій Полтавець – «Вірус», 5 БТГр (5-а батальйонна тактична група): «З Резо познайомився на позиції «Мажор 3». Служили у різних ротах. У нас було окреме завдання і Резо з хлопцями «приютили» у себе. Веселий такий був, все розпитував, коли можна буде по сєпарах відкрити вогонь. Був на позиції РПГ-7, а боєприпасів до нього було лише кілька штук. Використали їх звечора, а зранку почався обстріл позицій. Пам’ятаю його з посмішкою питання: «З РПГ бахнемо?» І під обстрілами противника пішов на інші позиції просити заряди. Таким його і пам’ятаю».
Артур Чернявський — «Буржуй», заступник командира 1-ї десантно-штурмової роти, інструктор парашутно-десантної підготовки: «Шаную. Пам’ятаю. Кращий стрілець не тільки 1-ї десантно-штурмової роти, а й 5-ї батальйонної тактичної групи. Він був справжнім десантником».
«На промзоні Авдіївки (Малі дачі), змінившись з чергування, я зайшов до ротного. І він познайомив мене з двома нашими новими побратимами, які перевелися у наш 90 батальйон з 5 БТГр, Володею Савченко та Резо Циклаурі, – згадує Сергій Кальмук з позивним «Кальмар», – Через декілька днів, будучи на посту «Ромашка», я з Олексієм Ільченко почули свист однієї, а через хвилину другої міни прямо над нашою головою. Розрив мін відбувся за 100 метрів на посту «Наган», де вели бій Резо і Володя. На жаль, ця міна обірвала життя Резо і тяжко поранила Володю. Вічна пам’ять тобі друже, максимум зусиль докладемо, щоб це не пройшло даремно».
Володимир Савченко, який був поранений у цьому фатальному бою 29.04.2016р.: «Справжній чоловік. Веселий, позитивний, хороший боєць, вірний друг. Завжди боровся за правду».
Сергій (родом із Чернігівщини): «Із Резо я служив майже рік. Він був одним із кращих. Не терпів несправедливості. Грузинська гаряча кров».
Анатолій Кречко — «Талібан»: «Коли Резо до нас прийшов, він одразу показав себе мужнім та хоробрим. Коли йому сказали, що у нас передовий пост, він не вагаючись пішов і ніс службу, не ухиляючись від будь-яких завдань. Він був дуже веселий. Знав багато цікавих історій. Душа компанії. 29.04.2016 року о 17 годині вони заступили на пост «Наган», змінивши нас. І під час обстрілу споряджали магазини та вели бій. До ворога було 30 метрів».
Андрій Данилович — «Філософ»: «Смерть завжди забирає кращих з посеред нас. Так і ти, друже Резо, першим пішов стопами сотень тисяч великих синів і дочок українського народу, що поклали на вівтар боротьби найдорожче – власне життя. Пам’ять про тебе назавжди залишиться у наших серцях. Твій вчинок надихатиме довести справу визволення від московського ярма до переможного кінця».
Спогади зібрані Лідією Юхимович.
Матеріал підготувала наукова співробітниця Музею пропаганди Наталія Кручук.