Саме вона здала рашистам шепетівчанина, військового психолога Владислава Казмірука
Наприкінці минулого тижня з’явилося повідомлення СБУ про суд над сепаратисткою, лікаркою з Маріуполя Валентиною Чеховою:
«У березні 2022 року війська рф розпочали окупацію міста та захопили будівлю «Обласної лікарні інтенсивного лікування м. Маріуполя». На той час у медичному закладі перебували щонайменше 7 важкопоранених наших військовослужбовців. Аби приховати їх від армії росіян, персонал медзакладу переодягнув українських захисників у цивільний одяг.
Проте не всі працівники лікарні виявилися вірними своїй державі. Валентина Чехова, лікарка-офтальмологиня, підтримуючи дії країни-агресора, під час проведення медичного обходу добровільно вказала російським військовим на наших хворих бійців.
Через дії засудженої окупанти взяли їх у полон, де піддали фізичним та моральним знущанням.
За співпрацю з окупантами їхня поплічниця отримала «заохочення» у вигляді «призначення на посаду очільниці офтальмологічного відділення» захопленої лікарні».
Прочитавши прізвище «Валентина Чехова», відразу згадала, що про цю колаборантку писала у матеріалі, присвяченому шепетівчанину, військовому психологу Владиславу Казміруку під назвою «Поранення. Полон. Один рік і три тижні у російському концтаборі», надрукованому у газеті «Шепетівський вісник» від 27 вересня ц. р.
Переповім, про що йшлося у статті.
Офіцер ЗСУ, військовий психолог Владислав Казмірук зустрів повномасштабну війну під Маріуполем, біля села Водяного, за кілька сотень метрів від рашистів. З четвертої години ранку 24 лютого ворог обстрілював позиції наших військових упродовж 20 годин з усіх видів зброї. Над укріпленнями українських бійців кружляли літаки, які скидали бомби. Невелика перера — і знову суцільний обстріл.
Так тривало три дні. Серед наших воїнів були великі втрати.
В один із прильотів, 27 лютого, Владислав отримав тяжке поранення. Осколками посікло руки, ноги, понівечило все тіло. А один осколок попав прямо в око. Закривавленого Владислава побратими дістали і доправили до шпиталю у Маріуполі. Там провели операцію, зашили, обробили рани, а далі відправили в обласну клінічну лікарню № 2, бо він потребував операції на оці.
Тоді ще місто було нашим, хоча й постійно обстрілювалося ворогом.
Другого березня офіцера Казмірука прооперували і, як сказав хірург, врятували йому око і зір. Потягнулися дні лікування. Канонада вибухів від ракетних і артилерійських обстрілів наближалися до лікарні.
У палаті на шостому поверсі разом з Владом після поранення лікувалися ще шість військовослужбовців. Серед них була жінка-медикиня Лілія.
І ось 11 березня у палату забігла медсестра і повідомила, що орки уже біля лікарні. У поранених були лічені хвилини, аби заховати свою військову форму, переодягнутися у цивільний одяг. Згодом до палати зайшло троє озброєних рашистів і запитали, чи є серед хворих військові. Почувши, що таких немає, вийшли. Однак на усіх поверхах закладу виставили охорону.
Ранок 19 березня 2022 року не віщував нічого страшного. У головного лікаря, зазвичай, відбувалася «п’ятихвилинка». Цього разу після того засідання двері палати відчинилися і увійшла лікарка-офтальмологиня Валентина Павлівна Чехова, яка їх лікувала, а з нею — російський конвой. Лікарка стала посеред палати і здала наших військових, вказавши пальцем: «Етот, етот, етот. А тот — офіцер», тобто Владислав Казмірук.
Їх відразу забрали у підвал станції переливання крові, яка знаходилася навпроти лікарні. А потім доправили у виправну колонію № 2 м. Горлівки, де облаштували табір для українських військовополонених. Там хлопців катували, знущалися над ними, іноді морили голодом.
Владиславу Казміруку поталанило: через рік й три тижні полону він потрапив у список обміну полоненими. З тих 7 військових, кого тоді здала оркам лікарка, лише Владислава і медикиню Лілію звільнили з полону.
Далі була реабілітація. Нині капітан Владислав Казмірук несе службу на посаді військового психолога у Центрі відновлення особового складу Збройних Сил України.
А тепер щодо суду над Валентиною Чеховою. Владислав давав покази слідчим, однак на самому засіданні суду не був.
Ми з ним розмовляли минулої суботи, 16 грудня.
— Шкода, що вирок Чеховій винесли заочно. Пригадую, як вона пальцем вказувала на наших військових. Скільки злості було у її словах, у виразі обличчя… Вона, вочевидь, клятву Гіппократа проміняла на посаду завідувачки офтальмологічного відділенення. Хотілося б, щоб оте покарання таки здійснилося — за страждання, муки наших побратимів у полоні, за все зло, заподіяне рашистами.
Будемо сподіватися, що після нашої перемоги зрадниця таки сяде за грати пожиттєво.
Світлана МОРОЗ.