День Хрещення Київської Русі-України — державна пам’ятна дата, що відзначається щороку, 28 липня, — у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира.
Для нас цей день фіксує і означає кілька принципових понять. Це — спадкоємність тисячолітньої історії України, нашої нації та держави. Це — неподільність українського народу і його єдність навколо ідеї сильної держави і віри. Це — соборність усіх українців і всіх українських земель навколо державної й духовної столиці — Києва.
Як відомо, Хрещення Русі відбулося у 988 році. Князь Володимир поставив собі за мету об’єднати землі, централізувати владу. А для того необхідна була зміна світогляду, оскільки язичництво з його ідолами і жертвопринесеннями не зовсім підходило державним планам князя.
Згідно з «Повістю минулих літ», ще до хрещення Володимир пройшов «випробування вірою». Так, волзькі болгари пропонували князю перейти в іслам. Потім гінці з Риму, яких прислав Папа, кликали у свою віру, а хозарські євреї запрошували руського князя прийняти іудаїзм.
Насправді ж, як підкреслює більшість істориків, за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники. По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог». По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство. По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту.
На цьому, зокрема, наголошує у своїх творах український вчений і церковний діяч Іван Огієнко: «Це був князь великого державного розуму, це був розумний та енергійний володар величезної могутньої держави, і вже тому йому постійно доводилося стикатися з представниками різних європейських тодішніх земель. Володимир наочно бачив культурну перевагу Заходу над культурою його держави, хоча б перевагу культури зовнішньої чи матеріальної. Можливо, що й різні посли європейських держав, що шукали зближення з могутнім українським князем, самі не раз звертали увагу Володимира на цю вищість європейської культури.
Руський князь бачив увесь блиск та пишноту грецьких царів, бачив їхню культуру, яка йому дуже імпонувала. Культурний розвиток власної держави, її добробут настирливо говорили Володимиру про те, що він мусить якнайбільше зблизитися із Заходом, з Європою, мусить пересадити в Україну цю європейську культуру. А найпершим ключем до всього цього було одне — християнство, зміна старої віри на нову, охрещення».
Отже Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну.
І дійсно, як стверджують історики, християнство справило потужний вплив і на становлення давньоруської держави. Саме Церква, як надрегіональний інститут, підтримувала населення різних земель Русі, виховувала усвідомлення спільної релігійної приналежності та політичного підданства, а отже, під час роздрібненості руських князівств виступала головним фактором консолідації.
До того ж, Церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими моделями управління, стала головним поширювачем писемної культури. Згідно з літопиcoм, початок шкільній (книжній) освіті був покладений Володимиром, який відразу після охрещення киян «став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне». У Києві та інших містах почали влаштовувати школи і книгописні майстерні.
З прийняттям християнства значно розширилися економічні та культурні зв’язки Київської Русі з багатьма європейськими країнами, а насамперед — з Візантією, що позитивно позначилося на торговельних і на культурних відносинах.
Християнство робило людину носієм нової моралі, заснованої на культурі совісті, яка витікає з євангельських заповідей.
Варто зазначити, що прихід християнства у Київську Русь пов’язаний з княгинею Ольгою, яка була бабусею Володимира. У 954 році княгиня здійснила паломництво до Константинополя, де у 955 році прийняла святе хрещення, отримавши церковне ім’я Олена, а її хрещеним батьком став імператор Костянтин.
Ольгу вважають покровителькою православної віри. Завдяки її діяльності на Русі почали будувати храми, встановлювати хрести і знищувати язичницьку символіку.
Натомість князь Володимир хрестився у Херсонесі 988 року. Обряд провів єпископ Корсунський. Перед тим як залишити Херсонес, князь поставив у місті церкву на честь святого Василя, ім’я якого він отримав при хрещенні.
Після повернення до Києва князь охрестив своїх синів і підданих, а також розігнав своїх язичницьких дружин. Після того, як гласить «Повість минулих літ», Володимир послав посланців по усьому місту, говорячи: «Якщо не прийде хто завтра на річку – хай то багатий, чи бідний, чи нужденний, чи раб, – буде мені ворогом». Люди хрестилися, хоча здавна були язичниками. І якщо й не силоміць, то часто приймали християнство лише поверхово.
Задовго після того, як князь повелів «…будувати церкви і ставити їх на тих місцях, де колись стояли дерев’яні кумири» (так на місці стародавнього капища було споруджено церкву святого Василя, а пізніше була побудована Десятинна церква), глибоко укорінений язичницький світогляд усе ще залишався міцно закріпленим у свідомості мас. Але разом з тим процес християнізації уже був невідворотним. Масове хрещення населення сталося біля берегів Почайни (колишня права притока Дніпра).
За наказом князя були знищені вівтарі та ідоли древніх богів. На жаль, зі знищенням волхвів та капищ були втрачені численні знання з різних сфер життя давніх українців. Проте багато дохристиянських свят плавно злилися з християнськими, тим самим полегшивши встановлення нової віри серед населення.
У своєрідному вигляді сліди язичницького світогляду дожили й до наших часів, знаходячи своє, особливе місце у наших традиційних релігійних святах (наприклад, свято Коляди, Вербної неділі, Проводи, Івана Купала, Спаса, Маковія та інші). Про це видатний український історик Михайло Грушевський писав: «старі поганські свята, приладившись номінально до християнських, жили далі й, не вважаючи на заходи проти них духовенства, подоживали до наших часів…».
Перше широке народне святкування Дня Хрещення Русі відбулося у 1888 році. Ідея про святкування 900-річчя хрещення киян належала київським православним городянам, які звернулися з цією ідеєю до митрополита Київського і Галицького Платона.
А 1988 року, вперше з часів встановлення атеїстичної влади в СРСР, було офіційно дозволено проведення урочистостей з нагоди церковного свята, а саме — відзначення 1000-річчя Хрещення Русі. Цьому передував заклик Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО відзначити «1000-річчя запровадження християнства на Русі, як найбільшу подію у європейській і світовій історії та культурі».
Ця заява привернула до Російської Православної Церкви найбільшу увагу громадськості не тільки в СРСР, а й усього світу. Вже на початку 1988 року, напередодні урочистостей, радянські газети були наповнені релігійною тематикою, а священники отримали можливість звертатися до широкої аудиторії.
Святкування 1000-річчя Хрещення Русі перевернуло свідомість мільйонів людей. В ювілейний рік Хрещення Русі радянський уряд повернув Православній Церкві Свято-Данилівський монастир, Дальні печери Києво-Печерської лаври, Введенську Оптину пустинь, Толгський монастир, що означало відродження чернецтва. У храми з музеїв і державних сховищ повернулася чимала кількість церковних реліквій.
Цього року Православна Церква України відзначатиме 1033-ю річницю Хрещення Руси-України 27–28 липня. Про це ПЦУ повідомила у Фейсбуці.
«Усією православною родиною відзначатимемо знаменну дату – 1033-ю річницю Хрещення Руси-України! Це є добра нагода у молитві висловити подяку за те, що уже понад тисячоліття нас єднає віра у Господа. Запрошуємо вірних єдиної помісної Української Православної Церкви та представників ЗМІ 27–28 липня приєднатися до святкування у Києві», — йдеться у повідомленні.
Зазначається, що у вівторок, о 16 год. 45 хв., напередодні дня вшанування пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира у Михайлівському Золотоверхому кафедральному соборі розпочнеться всенічне бдіння.
У середу, о 8 год. 30 хв., Блаженніший митрополит Єпіфаній у цьому ж соборі очолить Божественну літургію з нагоди відзначення 1033-ї річниці Хрещення Руси-України.
З отриманням Томосу про автокефалію Православної Церкви України (6 січня 2019 р.) у нової Церкви з’явилися всі передумови для відродження історичної пам’яті та, разом з тим, для згуртування українського суспільства.
Тож вітаємо усіх християн, для яких цей день є визначним, та бажаємо усім гарного святкування! Святкуймо разом 1033-ю річницю Хрещення Руси-України у спільній молитві, осяяні світлом Божої Любові!
В.ВАСИЛЕНКО.