Під час обміну полоненими, який відбувся 5 лютого цього року, в Україну повернувся прикордонник Тарас Паламарчук із селища Грицева, що на Шепетівщині. Він потрапив у полон під час виходу з «Азовсталі» у травні 2022 року.
На початку 2023 року батьки отримали написаного ним власноруч листа, відтоді більше не мали із сином ніякого зв’язку. Вдома військового не було майже два роки і дев’ять місяців.
Мама прикордонника, Віра Паламарчук, розповіла «Суспільне. Хмельницький» про емоції від довгоочікуваної зустрічі з сином.
За її словами, Тарас навчався у Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Після її закінчення служив прикордонником, зокрема, у Сумській та Закарпатській областях. Деякий час працював в академії. У 2021 році його направили служити у Маріуполь, де він мав бути один рік.
«Через пів року його перебування у Маріуполі розпочалося повномасштабне вторгнення. Він разом з іншими був на «Азовсталі». Їх дуже бомбили, там смерть висіла над головою. Він майже кожні дві години надсилав мені «сердечко». Якщо його довго не було, я дуріла, кричала, не бачила світу. Як тільки надішле — ставало трохи краще. Іноді боялась увімкнути Інтернет, щоб не прочитати, що «Азовсталі» уже немає…».
Віра Паламарчук пригадала, що у той день, коли син потрапив у полон, востаннє з ним розмовляла.
На знімку: довгоочікувана зустріч Тараса з рідними.
«Я дуже боялася полону. У той день, коли усі виходили, він мені зателефонував по «скайпу» і сказав: «Мамо, не переживай. Я знаю, як себе поводити у полоні». Ми попрощались і більше я його не бачила. Коли він був в Оленівці, то кілька разів телефонував батькові й дружині».
Мама Тараса розповіла, що у вересні 2022 року його разом з іншими полоненими перевезли до росії.
«У листопаді 2022 року, коли був обмін, нам зателефонував хлопець і розповів, що був із Тарасом в одній камері. Коли його звідти забирали, Тарас ще залишився там. Сказав, що пише для нас листа. Після того ще двічі, наприкінці 2023-го й у вересні 2024-го, хлопці, яких обміняли, нам трохи розповідали про Тараса. Ми цим жили…».
За словами Віри Паламарчук, лист від сина надійшов у лютому 2023 року.
«Лист був написаний «під копірку», бо я бачила у групах такі ж від інших полонених. У ньому йшлося, що усе нормально, годують тричі на день. Тарас написав листа власноруч. Я впізнала його почерк і гарний підпис.
Від того листа нам була велика радість. Якщо він написав самостійно лист, тоді з ним усе нормально. Хоча він у нас такий, що коли йому на голову навіть летітиме ракета, він все одно спокійним голосом скаже, що усе добре…».
Мати Тараса пригадала свої передчуття 5 лютого, коли дізналася про черговий обмін полоненими.
«Я кожний обмін чекала, що мій син точно повернеться. Цього разу такої упевненості не було. Думала: «Мабуть, не буде мого сина. Коли закінчиться війна, тоді його випустять». Крім того, постійно бачила, як у групах писали, що офіцерів не хочуть обмінювати…».
Віра Паламарчук розповіла, що 5 лютого їй зателефонували й сповістили, що серед тих, кого обміняли, є багато прикордонників. Згодом повідомили, що її син є у списку тих, хто повернувся в Україну.
«Це така була радість, що я навіть не можу передати. Я кричала, плакала, падала на коліна і дякувала Богові. Ми дуже за нього молилися. Я вимолила свого сина.
Заталефонувала чоловікові, сказала, що Тарасика обміняли. Він розповів, що з тої радості накричався і наплакався, у нього такого ніколи не було.
Я молилася, плакала, просила Бога, щоб те «зло» до нього не дуже прилипало, щоб хоч трохи Бог дав йому полегшення. А чоловік усе тримав у собі. А після такої новини дав волю емоціям…».
Жінка пригадала, що перед телефонним дзвінком Тараса побачили його фото в Інтернеті.
«Було добре видно його лице. Подивились на нього, він здався нам таким гарним. Він наче не дуже змінився. Я наблизила на фото його очі й помітила, що вони у нього дуже втомлені…».
За словами Віри Паламарчук, після розмови із сином почали збиратись у дорогу, щоб його навідати. Крім неї та чоловіка, на зустріч із Тарасом приїхали його дружина, тітка і двоюрідна сестра.
«Ми навіть не надіялись, що Тарас буде такий спокійний. Він так гарно говорив. Ми дуже зраділи, що морально не впав духом. Я не знаю, як він усе витримував.
Коли вперше його побачили, ми злякались. У нього залишились одні кісточки, обтягнуті шкірою. Він дуже високий, раніше важив 117 кілограмів, а зараз — 73. Він став зігнутий, бо звик тримати голову донизу. Слава Богу, на ньому немає ніяких пошкоджень.
Ми дуже міцно його обіймали. Я щодня так мріяла почути і побачити його…».
Віра Паламарчук зауважила, що 10 березня у Тараса буде день народження, йому виповниться 35 років.
«У ці дні я не можу нічого робити. Звикла молитися і просити Бога про опіку для Тараса, а тепер весь час дякую Богові, що він вдома. Один день народження він провів на «Азовсталі», два — у полоні, а четвертий буде нарешті вдома. За подарунок ще не думали. Все, що у нас є, — то все для нього…».
Нині військовослужбовець перебуває на реабілітації.
На знімках: Тарас ПАЛАМАРЧУК до і після полону.