В українських дітей високі природні здібності. У Китаї, наприклад, найталановитіших дітей відбирають до спецзакладів і протягом двох років тренують, розвивають. Лише потім відправляють на олімпіади.
Наші ж на конкурси йдуть прямо зі шкіл. І українці отримують вищі бали, аніж китайці. Навіть у звичайних школах 50 відсотків дітей є обдарованими.
На жаль, багато дітей так і не розкривають свої здібності. Причин кілька: поряд не було учителя, який допоміг би дитині розкрити свій потенціал, немає підтримки батьків, або ж дитина проживає у глухому селі і батьки не спроможні матеріально її підтримати.
Олександрі Капелюх, яка проживає у селі Мокіївцях і нині є ученицею 10 класу Славутського ліцею, фортуна усміхнулась: мама, попри труднощі і вагання, таки записала доньку у Шепетівську дитячу художню школу. А викладачка Надія Єфремівна Елеон відразу помітила талановиту дівчинку і усіляко її підтримує. І вона уже досягла значних успіхів.
Ми зустрілися із Олександрою і поставили їй кілька запитань. Хочу додати, що Саша — дуже гарна дівчина з великими карими очима. А ще вона має сильний, цілеспрямований характер і надзвичайну працездатність.
— Сашо, коли ти почала малювати?
— Я з дитинства захоплююсь малюванням. Почала малювати з шести років, коли ще ходила у садочок. Потім, коли пішла до школи, то багато малювала вдома. Це були предмети побуту, пейзажі, з часом — тварини, діти. Звичайно, я не просто змальовувала, а фантазувала.
Я довгий час мріяла про навчання у художній школі. Деякі мої однокласники уже не один рік навчались, а у мене не було такої змоги. Коли я навчалась у 8-му класі, у віці 14 років, зрозуміла, що дуже хочу навчатись у художній школі. І мама мене підтримала. Це для мене була велика радість.
Я проживаю у селі Мокіївцях і моя мама тривалий час боялась мене відпускати саму до Шепетівки, але потім таки наважилась, бо зрозуміла, що для мене це дуже важливо. Малювання для мене – це любов мого життя.
Емоції після відвідин художньої школи зашкалювали. Це було для мене так, наче реалізувалась давно омріяна казка. Малювала вдень і вночі з неймовірним піднесенням і захопленням. У школі ловила себе на думці, аби швидше закінчились уроки і потім, наче на крилах, летіла у Шепетівку, у ДХШ.
А ще я потрапила до чудової викладачки Надії Єфремівни Елеон. Спочатку трішки побоювалась її, бо Надія Єфремівна була строга і вимоглива. Від учнів добивається, щоб вони вчилися працювати самостійно. Доводилося перемальовувати. А ще вона постійно аналізувала наші малюнки.
Потім ми стали, як мовиться, друзями і я знаю, що вона — найкраща і найдобріша людина, яка завжди прийде на допомогу.
— Бачила твої роботи на виставці, яка була організована у День міста на центральній площі. Вони дуже гарні й глибокі…
— Так, вперше я виставила 15 своїх робіт на День міста. Надія Єфремівна запропонувала і допомогла усе організувати. Я навіть цього не очікувала. Дуже хвилювалась.
Було багато схвальних відгуків. Навіть продала одну картину, а частину виручених коштів віддала на допомогу ЗСУ.
Нині готуюсь до персональної обласної виставки, яка пройде у Хмельницькому обласному мистецькому центрі «Поділля». До речі, 12 моїх робіт уже виставляли, коли я брала участь в обласному конкурсі витинанок і була нагороджена грамотою. Ще додам десь 20 робіт і таким чином планую виставити понад 30 творів.
Для цього маю ще закінчити чотири роботи. До Дня Незалежності запланувала серію «У єдності — сила», яка складатиметься із чотирьох робіт, де присутня військова тематика. Це буде тематичний цикл «зима–весна–літо–осінь». У кожній з картин хочу показати початок війни, її перебіг, а на осінь запланувала перемогу. Адже усі ми дуже чекаємо перемоги і миру.
— Сашо, ти так багато малюєш, працюєш. Чи встигаєш одночасно навчатися у двох школах?
— Справді, нелегко встигати і в звичайній, і в художній школах. Найбільше люблю уроки мистецтва і трудового навчання, бо там можна виявити свою фантазію. А ще мені подобаються такі предмети як історія України та англійська мова.
У художній школі фактично я провчилась неповний навчальний рік, але він був дуже напружений. Ночами малювала, мама сварила мене.
А ще війна… Стан постійної тривоги. Відповідно змінилась і тематика робіт. Недавно завершила колаж «Пересилимо, переборемо, переможемо». Цілий місяць працювала над цією роботою.
— Виявляється, що написати роботу чи створити колаж це досить складно і займає багато часу. А які тобі ще до вподоби види і техніки образотворчого мистецтва?
— Так, роботу «Писанка» малювала пів року, а «Миру тобі, Шепетівко!», де використала акварель і фломастер, — місяць. Люблю робити колажі і витинанки у сучасному стилі. Ці роботи дають можливість виявити свою фантазію. Ось «Щедрий вечір» — приклад такої витинанки.
— Зараз канікули. Відпочиваєш?
— Працюю, якось не виходить відпочивати. Фактично канікули проводжу у художній школі за роботою або їду до Надії Єфремівни додому, щоб показати малюнок і почути її думку.
Надія Єфремівна каже, що «у художника канікул немає». І дійсно, канікули – найщасливіший для мене час, бо можу працювати скільки захочу і не потрібно відволікатись, щоб робити уроки з інших предметів.
— А ким би ти хотіла стати у майбутньому? Уже думала над цим?
— Своє майбутнє планую пов’язати з творчістю. Мрію про графічний дизайн, хочу стати дизайнеркою або вчителем образотворчого мистецтва, щоб навчати малювати дітей, як Надія Єфремівна.
— Які у тебе ще захоплення?
— Я люблю куховарити. У вільний час люблю читати фантастику. Правда, вільного часу у мене обмаль, тому читаю не дуже багато. Остання книга, яку прочитала, — «Зоряний лицар» Тамари Крюкової. Вона написана у стилі фентезі і мені цей стиль подобається.
Ще люблю з мамою, старшим братом Ігорем і сестричкою Марією, яка старша від мене на п’ять хвилин, гуляти містом, бувати у парку. Це так приємно проводити час зі своєю родиною.
До речі, Марія у дитинстві малювала краще за мене, але з часом я її випередила. Вона іноді теж бере у руки олівці чи фарби, але то — відповідно до настрою, а так їй доводиться більше допомагати мамі по господарству.
Ми над усе хочемо, щоб настав мир і перемога. Це так нестерпно — чути сирени над мирним містом і знати, що зараз кудись прилетить смерть і розруха… Хай війна якнайшвидше закінчиться, щоб не гинули діти й дорослі!
Враження від розмови із Сашею залишилися дуже позитивні. Як добре, що у нас є такі талановиті діти.
Наостанок найкраще сказала про свою ученицю Надія Елеон:
«Саша Капелюх — дуже талановита учениця. Вона моя «лебедина пісня» або «дівчинка під зав’язку». Я уже думала, може мені варто відпочивати, зважаючи на вік, але коли до мене у клас прийшла Саша, то мушу ще, як мінімум, два роки працювати, щоб дати цій дитині усе згідно з програмою і навчити всього, що вмію сама.
Олександра — надзвичайно працелюбна дівчинка. У цьому їй може позаздрити будь-який професійний художник. Ще вона дружелюбна і намагається допомогти своїм однокласникам по художній школі. Дуже добра і скромна дитина.
У вересні минулого року Саша була активною учасницею першого етно-екофестивалю «Колодар» міжнародного рівня, який проходив у місті Славуті.
Торік вона стала переможницею третього туру Всеукраїнського конкурсу «Об’єднаймось, брати мої!». Цього року Саша перемогла у четвертому турі цього ж конкурсу, а її робота, як найкраща серед робіт вихованців 28 дитячих художніх шкіл області, була відправлена у місто Київ.
Саша брала участь в обласній виставці витинанок, де була помічена як здібна і творча майстриня. За участь у Всеукраїнському конкурсі «Зіркова зима» нагороджена грамотою.
Вона також стала дипломантом Всеукраїнського конкурсу «Вашківецькі узори». Загалом 2022 рік став для неї зоряним.
Дай, Боже, щоб у нашій Україні й надалі зростали такі дивовижні й талановиті діти».
К.ВАСИЛЬЧЕНКО.