У понеділок знана у нашому краї особистість, Надія Миколаївна Руда, приймала теплі вітання з нагоди славного ювілею — 75-річчя від дня народження.
Педагогічний стаж її сягає понад сорок років. За фахом — вчителька математики. У 1974 році закінчила Кам’янець-Подільський педагогічний інститут. Свій улюблений предмет викладала для учнів Вовківецької та Орлинецької восьмирічних шкіл. Працювала вчителькою математики у Шепетівській ЗОШ № 4.
Але найбільше її компетентність, професіоналізм, вміння логічно мислити і бачити перспективу, постійне бажання удосконалюватися, інтерес до усього нового і прогресивного проявилися під час управлінської діяльності. Спочатку на посаді інспектора Шепетівського міськвно. А потім — завідувачки цього відділу, де пропрацювала з 1983-го по 1998 рік. Деякий час обіймала посади директорки ЗОШ № 4, завідувачки загального виконавчого комітету Шепетівської районної ради. У 2004–2006 роках очолювала управління освіти виконкому Шепетіської міської ради.
Високою оцінкою її трудової діяльності є багато відзнак, Почесних грамот. Надія Миколаївна була делегатом V з’їзду вчителів УРСР у 1987 році. Нагороджена знаком «Вімінник народної освіти України», медаллю А.Макаренка, Почесними грамотами Міністерства освіти і науки України. А ще була переможницею обласної мистецької акції у номінації «Жінка-педагог–2001».
Має власні розробки з питань управлінської діяльності. Саме за часів її керівництва у загальноосвітніх навчальних закладах міста вперше в області та у Шепетівці запроваджено нові освітні технології, зокрема, модульне розвивальне навчання — у пансіоні, особистісно-зорієнтоване та інтерактивне навчання — у НВК № 1. Відкрито міський реабілітаційний центр для дітей з особливими потребами.
За сприяння Надії Миколаївни були побудовані та уведені в експлуатацію нові сучасні заклади — НВК № 1 (Ліцей № 1), ЗОШ №8, здійснено добудову СЗОШ № 2 (Гімназія №2), почали функціонувати кілька нових дошкільних навчальних закладів.
Одне слово, під її керівництвом була створена чітка система освіти, яка була зорієнтована на учня, розкриття його можливостей і умінь, підвищення якості знань випускників, які вступають у доросле життя.
Здобутки Надії Миколаївни можна перераховувати довго. І усі вони позначені віхами творчого зростання, високими досягненнями здобувачів освіти міста.
Усі, з ким ми розмовляли, дуже тепло відгукувалися про Надію Миколаївну. Дякували за науку, підтримку, слушні поради, розуміння, за мудрі рішення.
— Головним у її роботі був принцип «дитиноцентризму», — говорить відома освітянка, колишня начальниця міського управління освіти Неля Йосипівна Бунечко. — Надія Миколаївна майже упродовж 20 років була очільником освіти міста. Їй завжди був притаманний дар лідера, організатора і натхненника нових ідей, мудрого порадника і вмілого керівника.
Обдарована особистість з високим рівнем компетентності, професіоналізму, надзвичайної працездатності та педагогічного такту. Неоціненним є її особистий внесок у розвиток освіти міста.
І хоча працювати під її началом було нелегко, але уся діяльність управлінського органу була спрямована на якість знань та рівень вихованості випускників. Надія Миколаївна завжди наголошувала, що дитина — це Всесвіт, навколо якого має усе обертатися і удосконалюватися. Наше місто посідало найвищі місця у рейтингу навчальних закладів освіти міст та районів Хмельниччини. Дякую їй за наставництво, поради, консультації, довготривалу плідну співпрацю (з 1982 року).
Вітала Надію Миколаївну. Вона, як і завжди, красива, струнка, обізнана у всіх питаннях освіти, організована, привітна, працелюбна…
З ювілеєм Вас, дорога вчителько!
До теплих вітань приєднався і Павло Михайлович Корнатовський, який у свій час працював разом з Надією Миколаївною, а згодом очолював Шепетівський районний відділ освіти. Він подякував їй за багаторічну співпрацю та підтримку.
— Мене завжди вражав діловий підхід Надії Миколаївни та відповідальне ставлення до дорученої справи. Все у неї було спрямоване на отримання високих результатів у навчанні дітей. Тому й була вимогливою до педагогів, — зауважує Павло Михайлович. — Дивуюся, як ця тендітна жінка поповнювала свої сили та енергію. І завжди була у авангарді освітнього процесу. Нехай усе зроблене і надалі повертається їй сторицею.
Здоров’я і добра Вам, шановна Надіє Миколаївно!
Доречно буде згадати сьогодні про те, що Надія народилася у родині педагогів — Миколи Павловича і Мар’яни Іванівни Кравчуків у с. Мокіївцях. Разом з нею підростали сестра Марія і брат Микола. Батьки змалку привчали дітей до роботи, дисципліни і порядку, плекали повагу до старших, любов до рідного краю і, звичайно ж, до навчання.
І ті батьківські настанови стали невід’ємними у дорослому житті Надії. Вона із золотою медаллю закінчила школу. Тато і мама радили, щоб поступала у педінститут, а вона разом із подружкою подала документи у Хмельницький кооперативний технікум. Там не треба було здавати іспитів. Провчилася два місяці і зрозуміла, що бухгалтерія — це не її справа.
Надії подобалася математика, школа, адже тато був учителем математики. І вона її знала, як кажуть, «на зубок». Приїхала Надійка додому і сказала, що далі вчитися на бухгалтера не буде, а наступного року вступатиме до педінституту.
У технікумі не хотіли віддавати документи, бо побачили, що вона здібна, добре навчається. Але дівчина наполягла і таки стала студенткою Кам’янець-Подільського педінституту. Навчання давалося легко, тому успішно його закінчила і отримала диплом вчителя математики.
Тут, у Кам’янець-Подільському, вона зустріла свого майбутнього чоловіка — Анатолія Рудого, родом із Чернівецької області. А познайомилися молоді люди у студентській їдальні. Він був студентом, навчався у будівельному технікумі. Юнакові одразу сподобалась струнка, красива дівчина, тож запросив її у кіно. Закохався, як мовиться, з першого погляду. А після четвертого побачення запропонував одружитися, бо уже склав випускні екзамени і боявся втратити дівчину.
Анатолій також сподобався Надії і вона дала згоду, лише з умовою, що він поїде до неї, на Шепетівщину. Ось так і утворилася гарна молода сім’я. Невдовзі народився син Олег.
Промайнули роки… Уже й Олег одружений, виростив двох доньок. Пішов у засвіти чудовий чоловік, люблячий батько, чуйний дідусь Анатолій Іванович.
У розмові з нами син Олег каже, що мама постійно пропадала на роботі, однак усе встигала поєднувати: працювати на відповідальних посадах в освіті, справлятися з домашніми обов’язками, допомагати своїм батькам у селі — на городі і в побуті. І, звичайно ж, займатися вихованням сина. Власне, ніхто не був обділений її увагою і любов’ю.
— Для мене мама — взірець професійності, доброти, дисциплінованості, а ще — мудрості та надзвичайної працьовитості, — говорить пан Олег. — Навіть зараз, у своєму «середньому віці», вона ніколи не сидить без діла. Допомагає моїй сім’ї, дружині Інні по господарству, спілкується з усіма рідними. Мама — це наше джерело енергії, яке поширюється на всю сім’ю…
Зауважу, що Олег Рудий — відомий у Шепетівці знавець комп’ютерної справи, підприємець, який володіє IT-технологіями. Він закінчив Львіський державний університет ім. І.Франка, факультет автоматизованих систем управління.
Правда, тепер він військовий, служить у ППО. На другий день після вторгнення росіян в Україну пішов у військкомат. У ЗСУ його знання і вміння дуже цінні.
У Надії Миколаївни уже дорослі внучки. Юля закінчила Острозьку академію. Вона, як і тато, — знавець IT-технологій. А Іринка здобула диплом юриста у Києво-Могилянській академії. Юля вийшла заміж за хлопця з Чехії, проживає у Швеції, працює у престижній компанії «Вольво». Ірина також працює, але в Україні.
Надія Миколаївна радіє успіхам дівчат, молиться, аби у них була щаслива доля. А ще мріє, як і усі ми, про мир і Перемогу. Аби усі були здоровими, щоб її Олег повернувся додому живим і здоровим.
І ми зичимо ювілярці здоров’я, добра, благополуччя, душевного спокою, Божого захисту їй та рідним!
Світлана МОРОЗ.
Фото родини із сімейного альбому.