Івана Купала – стародавнє, красиве, романтичне літнє свято. У цей день згадуються традиції, шануються природні стихії Сонця, води, трав і квітів, а ще — молодості й любові. Українці відзначають це свято у ніч з 6 на 7 липня.

Минули тисячоліття з його зародження, а традиції та прикмети святкування досі зберігаються і шануються в Україні. Свято Івана Купала бере свій початок ще з язичницьких часів. Воно символізує зв’язок людини з природою і перехід до літнього циклу. Тому саме на Івана Купала приділялася велика увага ритуалам, обрядам і традиціям.
Для свята готували галявину. На ній скошували траву, щоб рослинність не заважала танцювати. Косарі виходили у поле рано-вранці, коли на траві ще блищали крапельки роси. Вдень треба було заготовити побільше дров і хмизу. Адже потрібно було палити багаття до самого ранку. Заготівлею дров займалися юнаки.
Для купальської ночі заздалегідь готували солому і сіно, щоб зробити опудало. З висушеної трави робили ляльку Мари (Марени). Навколо опудала танцювали, а потім зачіпали, щоб воно впало. Після цього, так би мовити, ляльку «оплакували», відносили на багаття і спалювали.
Замість опудала робили ритуальне деревце з гілок берези, клена, верби, яблуні. Це деревце прикрашали стрічками та квітами. Називали його Купалом або Купайлом. Всю ніч навколо нього водили хороводи і співали веселі пісні.
Також цієї ночі завичай палили багаття і стрибали через вогонь. Вогнище повинно горіти всю ніч. Ніхто не мав права його гасити. Вогонь повинен був догоріти самостійно.
Біля купальського вогнища збиралося усе село. Жінок, які не приходили на свято, вважали відьмами.
Традиція стрибати через вогонь виникла неспроста. Цей ритуал – не розвага, а метод очищення та ворожіння. Крізь багаття проганяли худобу, аби уберегти її від мору, а матері спалювали сорочки хворих дітей, щоб ті швидше одужали. Пари, стрибаючи через вогонь, тримаються за руки. Якщо руки роз’єднаються — пара не одружиться, якщо ж нав­паки — буде жити разом довго та щасливо.
Найважливішою рослиною на Купала є папороть, яка кожному з нас відома завдяки багатьом легендам. Адже той, хто знайде квітку, яка цвіте лише одну мить, отримає неймовірну силу. Володар заповітної квітки розумітиме мову будь-якого створіння, зможе бачити заховані у землі скарби та матиме чудодійні можливості.
Щодо цього висловилися вчені, які зауважили, що повір’я про цвіт папороті могла породити цікава особ­ливість самої рослини. Спороносне листя папороті виділяє особливу ефірну олію, що може випромінювати слабке світло, яке, за повір’ям, йде від квітки.
Для дівчат ця ніч є однією з найбажаніших. Вони починають ворожити на судженого. Згідно зі звичаєм, кожна дівчина має сплести красивий вінок і пустити його на воду, попередньо встановивши у центрі палаючу свічку. Та, чий вінок пропливе далі за всі інші, вдало вийде заміж і довго проживе у щасливому шлюбі.
А ви були на святі Купала у нашому музеї? Якщо ні, то багато втратили! Адже це чарівне й неповторне дійство манить своєю загадковістю і хвилюючим феєрверком почуттів. 
Лілія ЛИННИК, науковий
працівник Музею пропаганди.
Фото з архіву музею.