Вчитель фізики та інформатики НВК № 3 Сергій Савович Самсоненко ось уже чотири десятиліття торує свою вчительську стежину. Про нього, свого вчителя, мріяла розповісти читачам «Шепетівського вісника» уже давно. А тут і нагода трапилася — недавно дізналася, що Сергій Савович 40 років тому прийшов працювати у НВК № 3, (колишня 11-та, 7-ма школа.)
Уявіть собі, 4 січня 1981 року він розпочав свій вчительський марафон у закладі, який став для нього воістину другою домівкою. Але повірте, справа тут не у часі, а у тому, що за цей чималий період Сергій Савович жодного разу не розчарувався у виборі професії, не пожалкував і не зрадив своєму покликанню – бути Вчителем.
Чи думав хлопчина з Черкащини про шлях педагога? Мій співрозмовник пригадав, що з дитинства мріяв про фізичну лабораторію, де проводитиме дослідження, або ж стадіон з багатотисячними уболівальниками. Так, два захоплення полонили юнака відразу і досить міцно – він захопився фізикою і спортом. Навіть був у школі чемпіоном Черкащини серед школярів у штовханні ядра.
Але фізика переважила, і у 1972 році Сергій Самсоненко став студентом фізичного факультету Київського університету ім. Т.Шевченка за спеціалізацією «оптика твердого тіла».
На третьому курсі, після практичних занять з настроювання спектральних апаратів з потужними дуговими джерелами світла, у нього виникли проблеми із зором. Доля випробовувала молодого науковця – або повна втрата зору, або зміна вишу. Довелося за станом здоров’я продовжувати навчання на фізичному факультеті Черкаського університету.
Після закінчення вишу Сергія Самсоненка направили у м. Шепетівку, за місцем проживання дружини. Лариса – шепетівчанка, закінчила ЗОШ № 3 з відзнакою, навчалася на факультеті романо-германської філології університету ім. Т.Шевченка за спеціальністю «перекладач та викладач англійської й французької мови та літератури». Університет вона також закінчила з відзнакою. Тож молоде подружжя педагогів приїхало до Шепетівки з великими мріями і планами на майбутнє.
Перше місце роботи молодого спеціаліста – завідувач фільмотеки в управлінні освіти, а за сумісництвом – вчитель фізики у СШ № 5.
Лариса Григорівна працювала у школах №№ 1, 2, 3, 4, ПТУ № 20, згодом – старшим методистом Шепетівського бюро екскурсій. Молоді та заповзяті педагоги, Сергій та Лариса Самсоненки, своїм сумлінням здобували авторитет і повагу у колег-педагогів та учнів.
Молода сім’я поповнилося двома синочками – спочатку Максимом, а згодом і Сергієм. Життя стало вигравати барвами стабільності, щастя і радості.
Сергій Савович тим часом на півтора роки одягнув військову форму і виконав свій обов’язок перед Вітчизною.
У 1988 році подружжю Самсоненків запропонували роботу у Монгольській Народній Республіці. З собою взяли лише старшого сина Максима і дві валізи книг. Меншого, п’ятирічного Сергія, на час відрядження забрала до себе у Грузію бабуся, мама Сергія Савовича. Там, у Тбілісі, а згодом у Сухумі, проживала старша сестра Сергія Савовича, а мама доглядала усіх онуків.
Здавалося, що все складається добре. Та доля знову вирішила випробувати Сергія і Ларису, причому це випробування було страшним і жорстоким. Достеменно невідомо до цих пір, чому у Монголії захворіла Лариса Григорівна. Хвороба була безжальною до мами двох маленьких синочків і у лютому 1989 року, після тривалого лікування у Київському інституті урології, Лариса залишила цей світ.
Сергію Савовичу і нині болить душа, адже роки не вгамували його біль, а лише приборкали пам’ять…
Невдовзі після смерті дружини Сергій Савович з Максимом повернулися на Батьківщину і вчитель продовжив сіяти розумне, добре, вічне. Завжди прагнув у своїй роботі бути сучасним, цікавим, але тільки не середнячком-учителем. Йти вперед його вчили прочитані книги, не зупинятися і вдосконалюватися вчило його життя.
Він сам був зразковим учнем і поступово ставав Вчителем з великої літери. Разом з фізикою став викладати інформатику, працював за сумісництвом у міському НВК № 1. Учні Сергія Самсоненка неодноразово посідали перші місця у предметних олімпіадах з фізики та інформатики, ставали переможцями обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів.
А ще, ось уже 11 років Сергій Савович супроводжує учнів у КПІ на міжнародний конкурс «Intel-Техно Україна», який проходить у рамках американського конкурсу «Intel Isef». Там відбирають 5-10 робіт і направляють на фінал конкурсу до США, де збираються близько 2000 учасників з усього світу.
За цей час нагороди отримали вихованці С.Самсоненка: Руслана Криворчук — приз студентських симпатій і Диплом 4-го ступеня (американська система нагород має не три місця, а чотири). Диплом 3-го ступеня отримали Дарія Щука та Аліна Василишина.
Учасниками фінальних змагань МАН стали Олександра Степанець і Дмитро Коваль. У IV етапі олімпіади з фізики брали участь Михайло Шароварський і Валерій Гордійчук, а з інформатики — Олексій Шестопалов. Стали переможцями конкурсу анімації, що проводився телеканалом IСTV, Андрій Бугай та Євген Ковальчук.
Сергій Савович пишається своїми талановитими учнями – професором університету у Бірмінгемі Олександром Талаверою, викладачами вишів, кандидатами наук Олександром Капінусом та Галиною Швець, кандидатом хімічних наук Наталією Касьян, директором юридичного департаменту Міністерства екології та природних ресурсів України Володимиром Бучком.
Загалом, Вчитель пам’ятає усіх своїх учнів, радіє їхнім здобуткам. Згадав успішних програмістів Владислава Бабака, Артема Бакуту, військового комісара Ігоря Гуменюка, акторів Віру Кобзар і Дмитра Хом’яка, прокурора Руслана Мартиненка, лікарів Оксану Пирожок, Ірину Горщар, Інну Маршук, Олега Довганя, Андрія Вакалюка, Ірину Присяжнюк, військовослужбовців Віталія Гарбарця, Сергія Дмитрука, Олексія Горбатова та багатьох інших.
Нинішня директорка НВК № 3 Лілія Бабак – також учениця Сергія Савовича, вона обрала фах саме вчителя фізики і успішно реалізувала свої знання.
Але без перебільшення можна констатувати, що найбільша гордість Сергія Савовича – це два його сини, які виросли і змужніли, ставши надійною опорою для батька. Обидва закінчили Львівський військовий інститут. Максим служив у Конотопі, Шепетівці, Сімферополі (до анексії Криму). Після цього продовжив службу у Національному університеті оборони України ім. І.Черняховського, сьогодні він уже підполковник. Менший син, Сергій, служить у військовій частині нашого міста у званні капітана. Обоє – учасники АТО, до речі, дружина Сергія – теж учасниця АТО.
Сини подарували Сергію Савовичу трьох онуків – восьмикласницю Софію, третьокласника Сергія (у третьому поколінні) і ученицю першого класу Дар’ю. Сергій Савович упевнений, що онуки – найцініший скарб, який він має…
Ми проговорили з Вчителем не одну годину, але з усіх тем знову і знову поверталися до шкільної. Якою повинна бути сучасна школа, які важелі має задіяти вчитель, щоб зацікавити учнів не тільки до вивчення «свого» предмета, а й прищепити дітям любов до знань загалом? З цікавістю, як колись на уроці, слухала його роздуми.
Сергій Савович завжди радіє досягненням та успіхам своїх учнів, переживає разом з ними невдачі. Любить дітей такими, якими вони є, — різними, не схожими один на одного. Упевнений, що діти розуміють фальш, лицемірство і не пробачають помилок.
— Завжди прагнув прищепити учням любов до логіки, до адекватного пояснення фізичних процесів, що оточують нас. Навчав любити природу і рідний край, людей і Україну. Намагався виховувати у кожному учневі особистість з власним поглядом і повагою до соціуму, — констатував мій співрозмовник. — І кожен раз, переступаючи поріг рідної школи, відчуваю велику відповідальність за своїх учнів. Я вірю, що мої найкращі уроки ще попереду…
І ми, Ваші учні, яких уже не одне покоління Ви випустили у світ, віримо Вам, Сергію Савовичу. Адже що може бути важливішим, ніж віра?
Раїса ЖИТИНСЬКА.