Серед них — наш земляк, лікар Олег ДОВГАНЬ

Історія сучасної України – це, насамперед, творіння героїв сьогодення, це справа людей, які віддали свої сили і здоров’я, а іноді і життя для спільного добра народу — його свободи і державності, могутності і процвітання, миру і спокою.
Нинішню героїчну добу творять воїни Збройних Сил України, які ось уже сьомий рік зі зброєю в руках захищають свою землю. Здавалося б, у такий тривожний час думки людей цілковито зайняті пандемією, але ми не маємо права забувати, що тепер існують два фронти.

Медики Збройних Сил України перебувають на кількох фронтах у боротьбі за здоров’я та життя захисників та захисниць України: рятують поранених у війні на Донбасі, яку вже сьомий рік підступно та агресивно ведуть споконвічні кремлівські окупанти-терористи проти України, та від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, протягом останніх місяців. Вони щодня ризикують власним життям та здоров’ям, бо розуміють, що від них залежить долі людей.
Серед них — наш земляк, лікар-анесте­зіо­лог, захисник Олег Довгань. Він потрапив на передову, у зону АТО, навесні 2015-го, де його призначили начальником медичного пункту. Йому доводилось поєднувати безліч завдань, адже не вистачало рук для того, щоб допомогти усім. Тому виконував обов’язки і завідувача, і медбрата, і лікаря, і санітара. Будучи медиком у складі 30-ї окремої механізованої бригади, Олег виїжджав на виклики на військовій техніці, адже спеціалізованого транспорту на той час не було.
«Медик у зоні АТО справді стає універсальним солдатом. Доводилося бути і водієм, і стріляти у відповідь», — розповів Олег.
Вдруге він поїхав на війну у грудні 2016-го у складі Першого добровольчого мобільного шпиталю і знову долучився до 30-ї бригади. Йому часто доводилося виїжджати на допомогу пораненим, відстрілюючись від ворогів.
У 2017-му Олег знову на місяць поїхав на передову, був у с. Тепемчуці поблизу Донецька. Тоді йому вдалося врятувати життя важко пораненому бійцю, який був «на волосині» від смерті.
«У душі я багато разів прощався з життям, проте все ж таки виїжджав на чергування», — каже Олег.
Олег Довгань нагороджений відзнакою Міністерства оборони України, медаллю «За сприяння Збройним Силам України», за надання медичної допомоги у зоні проведення АТО/ООС, а також відзнаками «За врятовані життя» та «За участь в антитерористичній операції».
Наше знайомство з Олегом відбулося під час проведення заходу «Ті, хто рятують життя: історії медиків із зони АТО» для студентів Шепетівського медичного училища, де він ділився з молоддю медичним та військовим досвідом. Адже кожного з них доля може у будь-який час закинути на війну.
Зараз Олег Довгань – лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії, завідувач відділення невідкладної медичної допомоги Шепетівської ЦРЛ. Працює на невидимому «коронавірусному» фронті. Разом з колегами (на знімку внизу) він боровся за життя першого хворого у Шепетівці на COVID-19 і вони успішно подолали недугу.
Ми запитали Олега Довганя: де важче – на війні чи на передовій боротьби з пандемією? Він відповів, що важче саме зараз. Адже цей ворог невидимий і знешкодити його важко.
Однак і у найскладніших ситуаціях Олег залишається оптимістом. Він знову вип­ромінює енергію впевненості, сили, віри у те, що ми переможемо:
— Я не вважаю себе героєм з-поміж інших, адже нічого героїчного у своїх діях не вбачаю. Усе, що б я не робив, намагаюсь робити, насамперед, з користю для людей, не ставлячи собі за мету будь-якого свого визнання. Я не є головним реаніматологом нашої лікарні, адже я, як і всі мої колеги, рятую людські життя, в однакових умовах, з однаковим сумлінням, завжди до останнього…
Я просто люблю у свою країну, рідну землю, свою професію і усе, що з нею пов’язано, а саме — людей, людське життя, боротьба за яке є сенсом мого життя. І неважливо, де проходитиме фронт — військовий чи цивільний.
Герой — це кожен з нас! І лише у єдності та взаєморозумінні наша сила!

Лідія ЮХИМОВИЧ,
науковий співробітник
Музею пропаганди.