Близькість до українсько-польського кордону дозволяла шепетівським радіолюбителям у 1930-х роках слухати вельми популярне у Західній Україні Польське радіо Львова. Працівники станції, яка виходила на середніх хвилях, працювали настільки самовіддано, що їхня творчість у ефірі зажила слави своєрідного мистецького феномену Європи.
Коли вперше залунали позивні Львівської радіостанції (а це сталося 1930 року), на Шепетівщині вже упродовж кількох літ приймали трансляції Харківського радіо та станції «Комінтерн» із Москви.
Втім, досить швидко нова радіостанція зі Львова – одного з найбільших тодішніх міст Польщі – «завоювала» довіру сотень наших земляків (міждержавний українсько-польський кордон проходив лише за кілька десятків кілометрів на захід від Шепетівки).
«Пік» популярності «слухання» радіо, яке транслювалося зі «столиці» Галичини на хвилі 385 метрів, припав на 1938–1939 роки. Тодішні газети навіть друкували розклад його передач, причому на комерційній основі, за гроші!
Запорукою успішності Львівської радіостанції стало намагання «догодити» якомога більшій кількості категорій слухачів: від дітей – до осіб поважного віку, від селян та робітників – до інтелігенції, від поціновувачів оперних арій, скрипки та інтелектуальних жартів – до любителів легкої музики з голлівудських фільмів і «приземленого» гумору на рівні «плінтуса».
Буденні ефіри радіо, що їх «ловили» власники перших 16-кілограмових радіоприймачів «СВД» й у Шепетівці, розпочиналися о 7-й ранку з «Ранішніх вісток» (в суботу та неділю – о 7 год. 20 хв.). А завершувалися вони іноді далеко за північ, після обурливого телефонного дзвінка «начальства» з Варшави.
Редакцією україномовних передач завідував колишній старшина Армії Української Народної Республіки, великий шанувальник гумору Роман Пашківський. Певно, завдяки йому радіо регулярно «крутило» українські пісні «з плит» (тобто грамплатівки). Наприклад, 18 листопада 1938 року в денному ефірі звучав спів Соломії Крушельницької, записи виступів хорів імені Лисенка й Дмитра Котка. А 7 грудня лунали українські пісні «Ой, вербо», «Якби мені, мамо», «Закувала зозуленька» у виконанні Ольги Сушко.
У дні, на які припадали «річниці» українських письменників (як-от: Юрія Федьковича, Василя Стефаника, Івана Франка), запрошені декламатори читали їхні твори.
А ще практично щотижня на радіо «експерти» з різних господарських галузей у надвечір’я виголошували перед мікрофоном доповіді для селян. Ось лише деякі з них: «Про зимівлю бджіл», «Продукція та збут вовни ангорських кріликів», «Плекання овець зимою», «Як сіяти льон і коноплі», «Значіння плекання шовкопрядів».
З огляду на те, що державною політикою Польщі у часи Юзефа Пілсудського передбачалася полонізація Західної України, тематичний спектр польськомовних програм Львівського радіо був значно ширшим. Саме польською говорили ефірні диктори (і великі патріоти Польської держави) Вайда, П’ясецький, Богданська, Наглік. По-польськи звучали такі інтерактивні, якщо говорити сьогоднішньою мовою, програми Львівського радіо як «Концерт бажань» (пісні на замовлення), «Телєфонна гутірка», «Гутірка зі слухачами». А 1 квітня 1939 року десять хвилин вечірнього ефіру (певно, «на правах реклами») навіть зайняла «Ворожка Танагра перед мікрофоном».
Організовувалися прямі трансляції футбольних матчів («метчів копаного м’яча»), як- от між Польщею та Угорщиною 27 серпня 1939 року. А ще були включення з провідних театрів у Італії, Франції та Німеччині.
Чимало радіопередач зі Львова адресувалося дітям. У рубриці «Театр уяви» звучали казки й уривки творів дитячих письменників різних країн світу. Під час так званих «ранкових авдицій» юним слухачам розповідали, приміром, «як Варварка на Великдень пекла баби», «про зайчика у писанках» тощо.
Особливо цікаво було слухати Львівське радіо у вихідні дні увечері. Адже саме тоді «ставили» в ефір найкращі гумористичні та сатиричні програми. Так, у суботу, 26 березня 1938 року, о 23 год. 10 хв. прозвучав «Діальог Щепка й Тонька» у виконанні акторів Казімєжа Вайди й Генрика Фогельваєнгера.
За підрахунками польських дослідників, передачі цих двох чоловіків, «насичені» дотепами з повсякденного життя Львова, «батярським» гумором, наприкінці 1930-х збирали у Польщі шестимільйонну аудиторію радіослухачів. Хтозна, чи бува не під впливом цього польськомовного комічного «дуету» пізніше «народилася» ідея виступів у СРСР славнозвісних Штепселя і Тарапуньки?
Тридцять першого грудня, тобто у переддень нового, 1939 року радіо зі «столиці» Галичини потішило програмою «На весело під омелою». Цей концерт оркестрів і солістів, упереміж з виступами гумористів й інших виконавців розмовного жанру, а ще акордеоністів, скрипалів, майстрів гри на фортепіано, гобої й фаготі, тривав аж до «Привіту нового року» опівночі.
Неодмінною складовою перед- і святкових ефірів були трансляції й записів тодішніх «топових» майстрів «поп-співу». Цікаво, що ними наприкінці 1930-х вважалися віртуози виконання… оперних арій, або більш «демократичніших» пісень у супроводі гри фортепіано чи скрипалів.
Для прикладу, 21 листопада 1938 року о 21 год. 10 хв. на хвилі Львівського радіо «стартував» «ресіталь» польської оперної співачки Ади Сарі (арії з опер Верді, Вагнера, Гуно). А 5 грудня о 21-й розпочалися виступи примадонни Нью-Йоркської опери Грейс Мур.
…Історія Львівського радіо добігла кінця восени 1939 року, коли розпочалася Друга Світова війна, а відтак Німеччина окупувала Польщу. Польськомовні радіодиктори дуже близько до серця сприйняли зникнення рідної держави з карти світу. Коли тієї осені дикторка Целіна Наглік (у минулому – співачка Познанської опери) дізналася про втечу польського уряду до Румунії, почала плакати перед мікрофоном і сказала: «Єзус Марія, вшистко пшепадло…».
Звісно, згодом її рідна радіостанція не пережила німецької окупації, а також приходу радянської влади. Нині у Львові вже нічого не нагадує про будівлю, працівники якої у 1930-х майстерно творили двомовне, українсько-польське радіо. На тому місці ростуть дерева та кущі.
Володимир КОВАЛЬЧУК.