Шановна редакціє! Не знаю, чи захочете ви опублікувати мої роздуми, з якими кортить поділитися після першого туру виборів Президента України. Але ж у нас свобода слова.

Скажу відразу, що мій кандидат не потрапив до другого туру. Не стану критися, це був Ігор Смешко. Наша родина пов’язувала з ним майбутні позитивні зміни в Україні, у нашому суспільстві. Попри те, що у нього були обмежені ресурси, не було належної реклами, він посів достойне місце серед 39 претендентів. Адже він — порядна людина професіонал, високоерудований фахівець.  

Це, так би мовити, до слова. Я про інше. Мене обурює і хвилює ота полеміка у соцмережах, яка розгорнулася після того, як у другий тур вийшли Володимир Зеленський і Петро Порошенко. Понад тридцять відсотків громадян проголосували за  Зеленського на виборах. І виходить, що у них усіх щось не так з мисленням, розумінням ситуації. Такі собі недалекоглядні люди – понад п’ять з половиною мільйонів виборців.

Хоча погоджуюся з експертами, політиками, що таке голосування було, швидше за все, протестним, спрямованим проти нинішньої влади, проти тотальної корупції в усіх сферах життя. Прихильники нинішнього гаранта лякають, що як тільки його не оберуть, то буде кінець світу.

У той же час у Порошенка і в його оточення було цілих 5 років для того, щоб докорінно змінити країну. Не заперечую того, що у нас є «безвіз». Мої родичі завдяки цьому виїхали на заробітки, а дехто вже й сім’ю забрав, бо тут, у рідному місті, немає роботи. А якщо і є, то платять мізер, за який не можна прожити.

І армія відродилася, зміцнилася. Звичайно, у тому є заслуга діючого Президента. Але, вважаю, і завдяки, насамперед, народу України, який, до речі, на початку війни повністю забезпечував воїнів на передовій. І тепер кожна працююча особа сплачує півтора відсотка військового збору.

Минуло п’ять років, а війні ніхто не бачить ні кінця, ні краю. А дехто на ній ще й гарно заробляє. А скільки вже загинуло у ній солдатів та офіцерів… А скільки калік повернулося з фронту, яким пересічні громадяни збирають кошти на лікування…

Окрема тема – «убивчі» тарифи на комунальні послуги, які, здебільшого, не по кишені простим смертним.

Мої батьки – пенсіонери, бідують, бо обоє хворі, мають мізерні пенсії, ледве зібрали батькові на операцію, і то допоміг брат. Він восени розрахувався з підприємства і поїхав до Польщі на заробітки, де працював на заводі. Приїхав, з боргами розрахувався, підсобив батькам. І знову поїхав, тепер до Чехії. Пообіцяв мамі допомогти з операцією на очах — їй треба видалити катаракту.

Боляче мені дивитись на це все, бо я не можу нічим допомогти батькам, адже сама ледве кінці з кінцями звожу. А крім того, у мене діти-студенти, навчаються у Києві та Житомирі.

Недавно у «Фейсбуці» побачила декларації наших чиновників вищих ешелонів влади. На їхніх рахунках маєтки, десятки квартир, гектарні наділи, нерухомість за кордоном. А їхні діти навчаються в Англії, Швейцарії, Австрії, шикують на вкрадені батьками гроші і не планують повертатися у бідну, знедолену Україну. Зарплати  чиновників, яких ми, по суті, найняли на державну службу, є захмарними. Вони їх самі собі і встановили. Це ж наші податки, це людські сльози…

Міністр соціальної політики А.Рева радить українцям менше їсти. Але що ж ми їмо? Оту «хімію», яку нам продають і яку ніхто не перевіряє на якість, відповідність європейським стандартам. Тому і чуємо про отруєння.

А чим лікуємось? Підробками, фальсифікатами медпрепаратів. А щодо збіднілих людей, то вони взагалі не лікуються, бо не мають за що. Вони тихо вмирають. Статистика нашої демографії страшна: на 45 новонароджених припадає 100 померлих українців.

У той же час в Україні ніхто не відповів за злочини проти народу, держави, за корупцію. Бо у нас судити немає кого: там куми, там друзі, земляки обіймають керівні посади. Простим же людям подекуди пропонували тисячу гривень за голос і щоб мовчали. І про ці реалії нашого сьогодення можна ще довго розповідати.

А тепер хочу сказати про Зеленського. Це нове обличчя. Усі знають його, як професійного шоумена, успішного бізнесмена, який не був біля державної «годівниці». І зовсім не знаємо його, як майбутнього політика, бо він ним ніколи не був.

Нині суспільство розділилося: одні «за», інші «проти». Можливо, якщо люди Зеленському дадуть шанс, то він і його команда таки почнуть змінювати країну. Сама чула, що він прибічник референдумів. Тож буде можливість у разі необхідності висловити йому недовіру, якщо не виправдає надій і сподівань своїх виборців.

Насамкінець хочу сказати, що усі стомилися від обіцянок, від постійних скандалів,  від обманів. І, звичайно ж, хочуть кращого життя. І я хочу, щоб на моїй рідній землі запанував мир, щоб мої діти не виїхали за кордон у пошуках кращої долі. Щоб мої батьки мали змогу хоча б на схилі життя відчути, що вони не зайві у нашій країні.

О.ПОЛІЩУК,

шепетівчанка.

Картинка з інтернету.