Як тільки прокльовуються квіточки на огірковому гудинні, то відразу закрадається думка: «А де ж бджілки? Бо ж без них жоден овоч не заплідниться. Та й абрикос, персик, яблуко…».

 

І вони таки прилітають — першої-ліпшої погожої хвилини. Знаючі люди кажуть, та це й науково доведено, що бджоли свою територію утримують за кілька кілометрів від «хатини», тобто вулика, де господарює матка і мешкає почасти багатотисячна дружна родина.

Свого часу, пам’ятаю з журналістського досвіду, у кожному колгоспі офіційно працював пасічник. Утримував не менше 50 бджолосімей. З «району», зазвичай, доводився план здачі меду державі, його закуповувала тодішня так звана заготконтора. Меду вистачало усім, бо ж бджілки — комахи працьовиті.

А що ж тепер? На ринках, себто здебільшого з рук перекупників, квітковий нектар брати боязно, бо у так званому меді є чимало «паленого» цукру.

Не маю наміру у цій короткій замітці розповідати про життя найсвятіших на світі комашок, а тим паче про корисні, усім відомі властивості меду. Адже я про бджільництво знаю добре тільки те, що…  люблю мед.

Отож, коли це добро у господі закінчується, телефоную довіреній і перепровіреній ще з далеких шкільних років особі – Віталію Михайловичу Шевчуку. Він, до слова, мешкає у Шепетівці на вулиці Пирогова, де майже усі теперішні й колишні мешканці навчалися у нашій славній школі № 4.

Довіряти цьому пасічникові можна стовідсотково. Ще його дід, родом з Віньковецького району, утримував поміщицьку пасіку. А пани кого-небуть не тримали. Розповів мені під бджолиний гул-переспів Віталій Михайлович, що дід відправляв мед навіть у Санкт-Петербург, Москву і Варшаву.

Батько Віталія закінчив десь на початку 50-х років минулого століття у Проскурові (тепер це місто Хмельницький) профшколу бджільництва. З усієї тодішньої Кам’янець-Подільської області щороку з кожного району вишкіл пасічника проходив тільки один чоловік.

Михайло Шевчук ще малому синові передав усе у спадок. Навіть конспекти із школи бджільництва. Тепер, звичайно, з Інтернету можна багато що «витягнути». Але те, що з батьківських вуст закарбовано, ніщо не замінить.

Вдома Віталій Михайлович утримує лише шість бджолосімей. Для сім’ї, рідні, знайомих меду вистачає. Продавати його хисту не має. Але щодня з ранньої весни до заморозків клопочеться з чужими пасіками. У різних селах району утримує кілька десятків бджолосімей тих пасічників, котрі за віком чи зайнятістю на роботі не спроможні це робити самотужки.

Напередодні медового Спасу та Дня пасічника ведемо розмову з Віталієм Михайловичем Шевчуком в ошатному будиночку. Він розповідає про тонкощі древньої професії пасічника, про сеанси апітерапії, які почасти проводить вдома.

Наприкінці скажу, що до Дня пасічника було чимало варіантів про кого з бджолярів написати. Але вирішив розповісти про Віталія Шевчука. Про інших — наступними роками: хто мед споживає, той довго живе…

Олександр ЦАРИК.

 

На знімку: бджоляр Віталій ШЕВЧУК.