Ще кілька десятків років тому на Шепетівщині, як і в інших регіонах України, вони продавалися «з-під прилавка», вважалися ознакою престижу, шику, «статусності». Нині ж ці барвисті головні убори вже цінуються не настільки, бо ж виробляються переважно з синтетики, отож і якість не та, що раніше. Символічне значення хусток, традиція їхнього використання під час різноманітних народних обрядів теж поступово відходять у минуле.
– Сто років тому хустка «супроводжувала» життя кожної українки від народження до смерті, – розповідає «Шепетівському віснику» завідуюча Грицівської селищної бібліотеки Валентина Грабарчук, а також музею, де експонується майже тридцять цих головних уборів. — Приміром, хустину та хлібину обов’язково брали, коли йшли відвідувати новонароджену дитину. Їх підносили і людині, яку запросили «обрати» найкраще місце для новобудови.
Коли юнака забирали на військову службу, кохана дівчина дарувала йому хустку «від мами». А якщо він повертався з війська, то обов’язково – з новою хустиною для своєї матері. Якщо дівчина заміж виходила, то їй знімали фату і одягали хустку. Після весілля грицівчанка не мала права виходити на вулицю з непокритою головою, бо люди могли обізвати «голою».
Чорну хустку з «бережком» (орнаментом на полях) одягали тоді, коли тривав церковний піст, чи у день трауру (приміром, якщо сусід помер). Колись, як і тепер, траурні хустки носили найближчі родичі покійника по жіночій лінії. Проте нині це справа добровільна, а от у давнину…
Продовження – у “свіжому” випуску газети “Шепетівський вісник”.