ГОЛОВНА СТОРІНКА ГОЛОВНІ НОВИНИ Іракці знають про Андрія Шевченка, братів Кличків, дехто розмовляв російською мовою

Іракці знають про Андрія Шевченка, братів Кличків, дехто розмовляв російською мовою

31 переглядів

Багато наших земляків брали участь у миротворчих операціях різних міжнародних організацій. Хтось був у Косово, Лівані, дехто — в Іраку. Статус воїна-миротворця отримав і головний сержант взводу охорони в/ч А 3730 (12-те містечко), що дислокується у м. Шепетівці, старшина Михайло Кошель.

Михайло Миколайович родом з с. Мислятина, що на Ізяславщині. Після закінчення сільської школи навчався у Грицівському ВПУ № 38, де здобув освіту водія. Згодом промайнули два роки строкової служби в інженерних військах у м. Кременчуці і молодий чоловік повернуся на свою «малу батьківщину».

Почав працювати водієм у колгоспі. Та перспективи і професійного розвитку там годі було очікувати. Тож він пристав до числа військових-контрактників у 161-й механізованій бригаді м. Ізяслава.

Коли у 2003 році у військовій частині зайшла мова про миротворчу місію до Кувейту, чоловік не вагався, переконав дружину Галину, зважив усі «за» та «проти». Зрештою дружина дала згоду, а він підписав контракт.

Швидко пролетіли півроку навчальних зборів у м. Самборі. І не зчувся військовий, як разом з усіма, у тому числі зі своїми товаришами-земляками Олександром Архипюком та Олександром Калитюком, завантажував техніку на військовий літак ІЛ-76 на аеродромі «Скнилів», що поблизу Львова. Звідти вирушив до Кувейту захищати місцеве населення від можливої хімічної атаки Саддама Хусейна.

Михайла Кошеля призначили водієм-санітаром у медичну роту. Чотири місяці Михайло разом з побратимами ніс службу у тій маленькій державі. Та навички українських миротворців, на щастя, тоді не знадобилися.

Відтак, їх пасажирським літаком відправили до Іраку, де вони охороняли табір з військовими підрозділами.

— На той час, а це 2003 рік, не було масштабних бойових дій, — розповідає Михайло Миколайович. — Тому основним завданням миротворців було врегулювання національного конфлікту та підтримка стабільності у країні.

— Наш пост знаходився на території занедбаного аеродрому, — продовжує розмову військовий. — Навколо люди жили повсякденним життям: дорослі випасали овець, а діти гралися. Пригадую, ми їх часто пригощали морозивом. Старші люди шанобливо ставилися до українців.

Як розповів Михайло Кошель, у них було мало перекладачів, тому з місцевими він спілкувався, насамперед, мовою жестів. Щоправда, поблизу їхнього поста випасав худобу один дідусь. Так от він знав російську мову. А ще, як він повідомив, іракці знали, хто такі Андрій Шевченко та брати Клички.

Поки Михайло перебував у миротворчих місіях, його 161-шу бригаду в Ізяславі розформували і чоловік перевівся у 8-й полк спецпризначення, що дислокується у м. Хмельницькому.

 Згодом Михайло Кошель став контрактником так званого «п’ятого містечка», що у м. Шепетівці. Тут обіймав різні посади: був і старшим техніком роти, і заступником командира взводу. Коли ж у 2013 році і цю військову частину розформували, перейшов на посаду водія у шепетівську в/ч А 3730. А як тільки у штат 2-го дивізіону (в/ч А 2435) була уведена посада головного сержанта взводу охорони, приступив до своїх нових професійних обов’язків.

З початком антитерористичної операції на Сході України Михайло Кошель понад три роки разом зі своїми побратимами ніс бойове чергування на кордоні з Білорусією, у «зоні відчуження» ЧАЕС. Для військових виділили стару будівлю сільської ради у с. Дитятках, яку захисники добре облаштували. Бойове чергування хлопці ж несли на займаних позиціях – у лісі, в землянках.

За 25 років армійської служби Михайло Кошель побачив багато і в Україні, і за кордоном. Та неабияку підтримку надавала йому сім’я: дружина і дві донечки — Олена та Ірина. Спілкування з рідними робило його сильним духом та витривалим. Саме таким має бути справжній офіцер.

Залиште Ваш коментар
Перевести