Деякі традиції вважають, що дати купальського свята – 7 липня, 24 червня. Але у наших предків була прийнята дата, що збігається з астрономічною – це доба, коли найкоротша ніч у році.
ІВАНІВ ДЕНЬ. СЛОВ’ЯНСЬКІ КОРІННЯ
З приходом купальського свята Природа вже розцвіла. Люди своїм радістю, шануванням Бога Купало приєднуються до цілющої сили всього явного Миру. Присвячене свято літнього сонцестояння, розквіту природи і перемогу світла над темрявою.
Його виникненням ми зобов’язані східним слов’янам, які вклонялися різним божествам, вірив в сили природи. Одним з найбільш найважливіших божеств був для них бог Сонця Ярила.Іоанн Хреститель
Купала має й інші назви:
- Іванів день.
- Купала.
- Ярило.
- Ярилин день.
- Іван-травник.
- Свято літнього сонцевороту та інші.
Назва Івана Купала – слов’янський варіант, до якого пізніше приєднали ім’я християнського святого Іоанна Хрестителя. Незважаючи на те, що свято визнаний народно-християнським, церква його не визнає, і відзначає 7 липня тільки Різдво Іоанна Предтечі.
Священнослужителі засуджують розпалювання багать і стрибки через них, а також інші обряди і звичаї, пов’язані з Івановим днем. Але саме створений християнське свято дозволив «заховати» ведичні традиції і дозволив їм дожити до сучасності.
Купали завжди було одним з найвеселіших і розгульних свят. За традицією святкувати повинна була все село, так як таке єднання при виконанні обрядів гарантувало благополуччя кожному жителю. Спати в купальську ніч вважалося страшним гріхом.
Слов’яни вважали, що прихід Бога Купало для них це:
- вершина літа;
- розквіт життя;
- любов;
- з’єднання матеріальної доброти і душевного преображення з духовними устремліннями.
Можна сказати, що саме купальські дні відзначаються як сама серцевина літа, Кологода і годину пік сонцестояння. Це час, коли вже все посіяно, що потрібно – посаджено. Сходи дали свої міцні паростки і продовжують свій життєвий цикл. Урожай збирати ще рано, тому можна в цей час віддати данину роду, його продовження, подумати про кохання, створення своєї сім’ї, зміцнити вже існуючі сімейні узи.
Історія та етимологія свята
Під тиском християнства, яке всіляко боролося зі святом Купала різного роду заборонами, сталося «об’єднання» язичницького свята з християнським святом Іоанна Хрестителя (Предтечі), що відбувається на честь хрещення Ісуса Христа в водах Йордану «купанням». Змінившись змістовно, язичницький обряд, однак, зберіг свої архаїчні риси, серед яких найхарактернішими є ряження в зілля, розкладання вогнищ, співання стародавніх пісень, передусім пісні-кликання: «Купало купайло, де ти зимувало, зимувало в лісі, ночувало в стрісі, зимувало в пір’єчку, літувало в зіллєчку». Закінчувалося свято стрибанням через вогонь, купанням та киданням вінків у воду, і нарешті, спаленням опудал Купала та його жіночого відповідника Марени (Мари, Марини), або утопленням їх у воді чи погребінням у землі, хованням до наступного літа[5].
Після християнізації Руси поступово, разом з язичницькими віруваннями, сакральні тексти майже цілковито були заміщені побутово-ігровою тематикою. Купайло із центрального язичницького дійства, пов’язаного з культом богів Неба і Сонця, до XVII ст. перетворилося на молодіжну розвагу[6].
Назва «Іван Купала» має народно-християнське походження та є слов’янським варіантом імені Іоанн Хреститель (грец. Ιωάννης ο Βαπτιστής). На думку російського історика, академіка Б. О. Рибакова, свято Івана Купала етимологічно не пов’язане з дієсловом «купатися» (бо основним процесом були ігри у нічного багаття), а з коренем «куп», що створює ряд слів, що позначають з’єднання людей: «вкупі»[7], «купно»[8][9]. На думку радянського і російського лінгвіста А. Ф. Журавльова, оскільки βαπτιστής, «баптістіс» — епітет Іоанна, що буквально перекладається як «купатель, занурювач», у народі його звали Іваном Купалою (Купайлою). Така назва свята була зумовлена і власне слов’янськими уявленнями: купання (від праслов. *kǫpati) означає ритуальне обмивання, очищення, яке здійснювалося у відкритих водоймах[10]. Тому, з одного боку, саме цьому має бути зобов’язана поява епітету «Купала», «Купайла» — як переклад «Хреститель», а, з іншого боку, назва свята пізніше була переосмислена народною етимологією та ув’язана з ритуальними купаннями в річках під час цього свята. Так само роз’яснюється і друга назва купалій — «собітка» (у лемків, словаків купальські пісні називаються собітковими). Схоже, що собітка походить від одного семантичного кореня з купайлом: собітка (собутка) — соботка — событие, тобто, событно — знов-таки, разом, укупі, купно. Купало, Купалії, Собітка — назви давньослов’янські. Ім’я ж «Іван» (Івана Купайла) — пізніша приставка, напевно, десь XV—XVII ст., коли Купайло у свідомості народу почало частково ототожнюватися з християнським святом Іоанна (Івана) Хрестителя[11].
Вперше божество «Купала» згадується в Густинському літописі (XVII століття). Чи справді у слов’ян-язичників існував бог Купало, як це стверджує Густинський літопис, з’ясувати поки що немає змоги. Відомо, однак, що в пантеоні богів великого князя київського Володимира Святославича, про який ідеться в «Повісті временних літ», серед богів згадуються лише: Перун, Хорс, Дажбог, Стрибог, Симаргл і Мокош. Є згадка про Купало в Іпатіївському літописі під 1262 р., але в ній мовиться про події «напередодні Івана дня на самі купалья»[5].
Купала міг з’явитися в народних уявленнях лише як фольклорна персоніфікація свята[джерело?], що відбилася, наприклад, у піснях. Натомість у деяких регіонах Русі називали свято Ярилин день, хоча не виключено, що весняне рівнодення (новий рік) також було пов’язане з Ярилом. Це був останній день русального тижня. Ярило був божеством весни й кохання, тому його відповідниками є Камадева та Купідон. Після купальських ігор визначалися пари суджених, а наступний день, Февронії Русальниці, протегував сім’ї та любові. В давнину з цього дня й до Петра гралися весілля.
Інші назвиСонцекрес (деякі області України),
Купала, Колосок, Крес (дав.-рус. Кресъ),
Ярилин день (Ярославська й Тверська області Росії),
Купалле (білорус.),
Rasos Rasa,
Saulės (Литва) — День Сонця,
день Яніса та Ліго (Латвія),
Єньовдень (болг. Еньовден),
Соботки (пол. Sobótki),
Свято Сонця і кохання (біл. Свята Сонца і кахання),
Лада (русин.),
Іван-травник, Копальний Іван,
Іван добрий, любовний, квітковий, чистоплотний, Іван Відьмацький (біл. Іван Вядзьмацкі),
Іван-чарівник (біл. Іван Калдунскі),
Св. Йован Ігритель (серб. Св. Jован Игритель),
Перший покос, Варфоломій і Варвара
Які обряди і повір’я пов’язані з Івана Купала?
Головні символи Івана Купала – вода, вогонь і трави.
Обов’язковий атрибут – купання на сході сонця. Вважається, що таким чином людина проходить своєрідний ритуал очищення – змиває з себе захворювання і зміцнює імунітет. Купання відбувалося в різних місцях: хтось очищався в річках, хтось готував для цього лазню.
Потім наставала черга вогню. На височинах або біля річок розпалювали вогнища. Іноді вогонь добували прадавнім способом – тертям дерева об дерево. Розпалювали багаття пізно увечері і найчастіше палили до самого ранку.
Цікаво те, що в селах до вогнища мали вийти всі жінки села. Ту, яка не з’явилася, могли запідозрити у відьомстві.
Навколо багать водили хороводи, але найбільш відоме його призначення – в іншому.
Через багаття стрибали: як поодинці хлопці та дівчата, так і пари, які трималися за руки. Вважали, що, якщо молода пара долала багаття, не відпускаючи рук один одного, значить, їм судилося бути разом. Якщо їхні руки розмикалися, то це означало, що пара незабаром розлучиться.
Коли молодь закінчувала гуляння з багаттям, старше покоління проводило свою домашню худобу між купальськими вогнищами для того, щоб її не спіткали смерть і хвороба.
Ще одним важливим атрибутом свята були і залишаються ворожіння.
Дівчата ворожили на судженого – плели вінки із 12 різних видів рослин, після чого пускали їх по воді.
Якщо вінок потоне, то дівчина не вийде заміж цього року, якщо відплив від берега – весілля вже близько.
Крім того, у цей день заведено збирати квіти для ворожіння – богатки. Знайшовши квітку, дівчина клала її під подушку. Якщо бутон розпустився – заміжжя незабаром, якщо зів’яв, то доведеться зачекати.
У ніч на Івана Купала дівчата ходили до лісу збирати лікарські трави та квіти, які, згідно з повір’ями, у цей період наділені особливою силою.
Наприклад, зірвану в купальську ніч квітку полуцвіту необхідно було вкласти в усі кутки своєї хати. Вважалося, що злодій ніколи не залізе, позаяк буде чути голоси в будинку.
Ну і, звісно, офіційно стартувало полювання на папороть.
Знайди її, якщо зможеш
Є повір’я, згідно з яким тільки один раз на рік, в ніч на Івана Купала, цвіте папороть.
Міфічна, не існуюча в природі квітка, нібито наділить того, хто знайде і зірве її, неймовірними силами і можливостями.
Зокрема, власник квітки отримує дар розуміти мову тварин, бачити всі скарби, ставати невидимим, приймати будь-який вигляд, а також відкривати замки скарбниць, лише приклавши до них квітку.