Громадськість Шепетівщини, та й не тільки нашого краю, знає Володимира Михайловича Сасюка як відомого господарника одного з найбільших лісогосподарських підприємств області, яке він донедавна очолював. І на шляху, пройденому ним від кроків, коли здобував освіту, й до директора підприємства, встеленому різними випробуваннями, він завжди був цілеспрямованою і відважною людиною.
І сьогодні Володимир Сасюк сповнений енергії та самостійності поглядів, державницької й активної громадянської позиції. Ось так усе життя вперто прямує своїм шляхом, як і належить подвижнику своєї справи.
— Те, що вдалося досягнути у житті, професійній діяльності, мабуть, завдяки самодисципліні, — згодом скаже Володимир Михайлович. — Й те, що необхідно керуватися набутим досвідом, дбати про передачу естафети із покоління у покоління. І в цьому — сила нашої стійкості загалом.
Про ліс можна говорити багато, але варто сказати головне: ліс — культура поколінь. Ця істина найбільше зрозуміла саме лісівникам, бо на зрілість дерева потрібно чекати майже сотню років, а лісівник — це професія, представник якої не повною мірою може відчути плоди своєї праці.
Ми користуємося тим, що нам дає природа, і тим, що посадили лісівники раніше. Отже, плодами праці наших сучасників-лісівників користуватимуться наступні покоління. І так має бути завжди…
Володимир Сасюк із трепетом згадує ту школу, яку йому довелося пройти. Безмежно відданий своїй справі, він понад пів віку пропрацював у лісовій галузі і встиг залишити по собі помітний слід у літописі регіону. За цей час з-під його крила вийшло багато професійних кадрів, серед яких директори, головні лісничі та інженери лісогосподарських підприємств і установ Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства.
І це справді непересічні особистості, віддані обраній справі, які пройшли гарт державницького господарювання у Шепетівському лісгоспі під керівництвом Володимира Сасюка. А це — практичний досвід і знання, засвоєні під час долання нелегких сходинок «живої» лісівничої академії. Бо ж багато хто з них починав як не майстром лісу, то помічником лісничого, або ж опікувався лісопунктом. Та усі вони проходили вишкіл, до якого лісівниче життя виставляє найвищі вимоги й іспити на зрілість.
Так, нині філію «Шепетівське лісове господарство» ДП «Ліси України» очолює Олександр Заблоцький, філію «Кам’янець-Подільське лісове господарство» — Валерій Пустильний, філію «Ізяславське лісове господарство» — Сергій Кутасєвіч, а директором Національного природного парку «Мале Полісся» є Андрій Сасюк. Знову ж таки, головним лісничим НПП «Мале Полісся» працює Олексій Більовський, а головним інженером філії «Шепетівське лісове господарство» — Олег Комендовський.
Як, зазвичай, зауважують лісівники, для багатьох із них Володимир Сасюк був тим, на кого завжди рівнялися і продовжують рівнятися сьогодні. Адже він навчив багатьом речам, а головне — навчив виховувати у собі дисципліну. У його виробничій діяльності та життєвому кредо поєдналися мрія і твереза оцінка можливостей, любов до краси у природі та у творінні рук людських, чіткі бачення того, як господарювати, аби через роки й десятиліття багатства лісів лише множилися.
А ще неодмінно підкреслюють, що він — людина доброзичлива, інтелегентна, завжди дотримується слова. Під його керівництвом працювалося стабільно, зі справжнім задоволенням.
Й хоча життя завжди вносило свої корективи, проте, розмірковує Володимир Михайлович, і йому щастило мати наставників високого професійного визнання. І це неабияк допомогло на ниві лісопромислового господарювання, коли доводилося долати численні виклики, кризові періоди в економіці, реформування лісової галузі та перехід на сучасну систему господарювання.
— Професія завжди вимагала повної віддачі. Цілодобово, щомісяця, роками… Усі ці роки намагався працювати так, аби не соромно було глянути людям в очі, — відповідає на запитання про життєве кредо Володимир Сасюк. — Оце і є, мабуть, найголовніший принцип життя.
Тож хіба не звідти й приклад доброчинності? Усі пам’ятають, як люди йшли до Володимира Михайловича не тільки як до керівника, а як і до депутата районної, обласної чи міської рад із своїми нагальними проблемами. Адже на сьогодні на теренах краю не так багато підприємств, на які завжди покладають надії.
І любов до обраної справи життя – це теж із сфери особистого. Адже він родом із села Мирного Горохівського району на Волині, яке розташоване серед лісів. З дитинства полюбив ліс і бачив, як його плекали лісівники.
Хоча у сім’ї священника йому лагодили духовну життєву стежку.
— Батько так і сказав: «У тебе, сину, гарний голос, маєш здібності, тож у семінарію потрапиш без проблем». Довелось наполягти на своєму і покладатись на себе, — згадує Володимир Михайлович.
А вступивши до Львівського лісотехнічного вишу, навчався, не шкодуючи себе, і допомагав іншим. До речі, у цьому виші наш співрозмовник здобув дві фахові підготовки і на нього покладали чималі надії як на перспективного науковця.
— Цей заклад вищої освіти був і є унікальним. На теренах пострадянського простору таких лісотехнічних інститутів було лише шість, з яких єдиним в Україні був ЛЛТІ, — каже Володимир Сасюк.
Між іншим, він понад 10 років поспіль був головою державної комісії із захисту дипломних проєктів у Національному лісотехнічному університеті. Завдяки йому підприємство стало філією багатьох кафедр.
Окрім НЛТУ було налагоджено тісну співпрацю з НУБІП, Подільським державним аграрно-технічним університетом, Національним університетом ім. І.Огієнка, Національним ботанічним садом ім. М.Гришка.
Також у доробку Володимира Сасюка й те, що нині у галузі працюють уже десятки колишніх вихованців, по-батьківськи плеканих у часи його директорства дванадцяти (а це, до речі, найбільше серед інших лісгоспів) учнівських лісництв. Є й когорта тих, хто здобуває фах у вишах.
— Пишаюся тим, що серед вихованців маю кандидатів наук, є й аспіранти, — каже Володимир Михайлович.
І цю важливу справу нині наполегливо продовжують підготовлені ним кадри, які твердо стоять на позиціях творення майбутнього лісової галузі. Час показав, що чимало вихованців учнівських лісництв вибирають лісівничі спеціальності, вступають до коледжів і вишів, аби по закінченню навчання дбати про зелене багатство держави.
Й неодноразові успіхи та здобутки юних лісівників Шепетівщини на всеукраїнському та міжнародному рівнях є свідченням того, що у любові до природи гартується дух, моральна стійкість, патріотизм та кращі інтелектуальні якості юного покоління, якому завтра змінювати Україну.
М.ПІДГОРЕЦЬ.