Минула незвично тепла зима, а з нею – ще один сезон наших успіхів і помилок, досягнень і розчарувань. Світ тим і цікавий, що в ньому всього вистачає і все неодмінно врешті-решт урівноважується – як хороше, так і погане. Під час нашого першого в 2020 році опитування перехожих на центральних вулицях Шепетівки ми запропонували їм підсумувати свої враження від пережитого в грудні – лютому. Що хорошого і що поганого трапилося в їхньому житті за цей відрізок часу? Думки наших співбесідників, як завжди, виявилися різними.
Надія Захарець, пенсіонерка, живе у висілку Степ біля села Ленківці, 62 роки:
– Оскільки зима в справжньому значенні цього слова цьогоріч так і не настала, то надто великих проблем з тим, щоб її пережити, не виникло. Від села Ленківці до нашого висілку Степ веде непогана дорога, свого часу її навіть були «підремонтували». Тож зв’язок із «цивілізацією» є.
Втім, світ не без турбот. Наприклад, непокоїть ситуація з водою. От ми всі зручності в хаті відповідні маємо, криниця власна в дворі теж стоїть, та води в ній немає, зникла. І це не лише у нас таке, а й у багатьох односельчан. Вихід – замовляти буріння свердловин. Двоє мешканців Степу їх мають. Наша сільрада обіцяла ще одну свердловину «зробити», тож і на це теж сподіваємося.
Чи «зачепила» вторік Степ проблема з пасовищами, запитуєте? Ні. А знаєте чому? Бо в нас уже практично не тримають корів. На 10 хат всього-на-всього п’ять залишилося. Але й цих немає кому пасти (а треба – хоча б двічі на тиждень череду вигонити).
Ще з листопада 2019 року жителям Степу немає змоги придбати скраплений газ у балонах. Його «газівники» нам перестали завозити, бо, як пояснюють, не закуповують. На заправній станції, що на перехресті доріг неподалік Степу, теж балони для побутових потреб газом не заправляють. Тож люди збирають гілля, сухостій у «посадці» й палять грубки, щоб зварити їсти…
А ще Степ стурбувала така подія як кодування з 28 січня супутникового перегляду двадцяти трьох популярних українських телеканалів. На щастя, нам із чоловіком діти придбали тюнер «Віасат», сплачують щомісяця абонплату, тобто – «відгородили» від усіх цих проблем, за що велике їм дякую і дай Боже їм здоров’я. А от чимало інших людей, знаю, вимушено перейшли на перегляд російського телебачення…
Також цієї зими ми стежили за тим, як Верховна Рада розглядала поправки до законопроекту про ринок землі. Моя думка така: ідея купівлі-продажу землі розумна, але треба зробити так, щоб, продавши пай, людина могла б купити хоча б квартиру. Бо зараз в Україні по селах живе чимало людей, котрі потребують поліпшення житлових умов.
Микола Михайлович, колишній директор школи, 72 роки:
– Які проблеми впродовж цієї зими мене, жителя Шепетівки, непокоїли?
По-перше, очікував, що з грудня пенсія хоча б трохи зросте, бо ж обіцяли. Проте вона і надалі невелика, хоча маю сорок п’ять років трудового стажу. Директором школи працював, інші важливі керівні посади займав, і на тобі, маєш. А тим часом «вони», ті, що у «верхах» сидять, бачили які собі зарплати поробили? Так що важко комусь із них тепер вірити, довіряти.
По-друге, в нашому місті молодь, навіть перспективна, обдарована, котра закінчила навчання з відзнакою, часто не може знайти собі гідної роботи. Хіба це нормально?
А ще обурює те, на що наше місто продовжує перетворюватися. Погляньте, який його вигляд, воно ж гине…
Так само й з життям у селах. Кажете, селяни не можуть скрапленого газу (в балонах) купити? А що ви хотіли? Адже в Росії Україна його закуповувати не бажає, а хоче американський. А він – дорожчий. Тому і стає невигідним для придбання «газівниками»…
Непокоїть і те, що депутати почали розглядати законопроект про ринок землі. Я проти того, щоб землею торгувати. Це ж у першу чергу по молоді «вдарить», а вона ж – наше майбутнє.
Стосовно того, наскільки якісні цієї зими були житлово-комунальні послуги в Шепетівці, то хочу відмітити хороше водопостачання. Вода до мого будинку надходить чиста, якісна, перебоїв з цим немає. Тож, на мій погляд, директор водоканалу Биков – на своєму місці.
Світлана, працювала на залізниці, перебуває у декретній відпустці, 28 років:
– Як виглядає, нічого критично негативного цієї зими не сталося. «Телевізійна проблема» з кодуванням популярних телеканалів нас не зачепила, бо маємо кабельне ТБ + Інтернет. Щоправда, розміри тарифів, відображені у платіжках, не завжди відповідають якості послуг, які надаються. За опалення, наприклад, цієї зими нараховували «кругленькі» суми, проте з теплом у нашому будинку було, м’яко кажучи, не дуже. А ще здивувало, коли вдруге принесли дві квитанції за газ (до платежу за обсяг його споживання додалася оплата «розподілу»). Адже пообіцяли, що вже з лютого обидва платежі «пропишуть», для зручності споживачів, в одній квитанції, але цього не сталося. І знову прийшло дві платіжки.
Вкрай поганий у Шепетівці стан доріг і тротуарів. Вони такі, що неподалік медучилища у нас недавно зламався дитячий візок. На хвилиночку – новий коштує від двох з половиною до десяти тисяч гривень!
Також у місті (взимку як ніколи це розумієш) для молодих сімей із дітьми бракує затишних, комфортних місць відпочинку. Не вистачає й розважальних центрів, де б без надто великих витрат могли відпочити 15 – 18-річні молоді люди. Відтак, «страждають» лавочки у парку, а стіни будинків вкриваються графіті.
Але хочеться відмітити і позитиви, які сталися упродовж зими, що минула. Рада, що місцева влада, підприємці організували різдвяний ярмарок. Відкрилися новий торговий центр, кінотеатр, кафе.
Галина Дмитрівна, наглядач музею Миколи Островського на пенсії, 79 років:
– Минулого місяця за опалення своєї квартири я заплатила 1525 гривень. Але якби Ви торкнулися тих батарей… Вони тепленькі ледь-ледь. Для порівняння, розмір пенсії, яку отримую, складає 2100 гривень. Майже вся вона, навіть із урахуванням субсидії, йде на покриття таких ось різних платежів. До цього додайте щоденні витрати на ліки. Тож живемо ми з чоловіком на його пенсію. Така ситуація, коли здебільшого вони мізерні, і є найголовнішою з-поміж проблем, які цієї зими відчували тисячі шепетівчан пенсійного віку.
Серед інших негативів: молодь, як і раніше, виїздить з Шепетівки на заробітки або просто переселяється деінде. Дуже обурює, що в місті не працюють чудові колишні хлібозаводи. Наприклад, той, який колись функціонував неподалік залізничного вокзалу. Такий хліб там виробляли, як щастя. А тепер його возять із Ізяслава. Дякую сусідньому місту. То хіба це по-хазяйськи – не мати власних хороших хлібозаводів?
Ще б порадила місцевій владі продовжувати ремонтувати дороги. Бо ділянками вони нормальні, але є такі місця, які терміново треба «латати».
Тетяна Василівна, працювала вихователькою дитсадка, нині заробляє за кордоном, 56 років:
– Такі ось сезонні зміни, які ви маєте на увазі, я добре помічаю, адже вже шість років як працюю за межами Шепетівки. Тобто – щоразу відсутня тут приблизно три місяці, а потім повертаюся.
Наразі непокоїть «нерівномірна» якість тротуарів і доріг у місті. Інакше кажучи, в одному місці з ними все гаразд, а якщо десь далі підеш – то страшне. Знаєте, учора вулицею Островського йду і думаю: «Сорок років живу в Шепетівці. Колись на цьому місці була калюжа і зараз є». Ну от чому так?
А тепер скажу про хороше. Якщо порівнювати з тим, що бачила раніше, то нинішня Шепетівка виглядає чистішою. Це мені дуже подобається. Гарно на центральних вулицях підрізають крони дерев. Зауважила і те, як на краще змінилася якість дорожнього покриття по вулиці Старокостянтинівське шосе.
Записав Володимир КОВАЛЬЧУК.
Фото Володимира КОРОЛЬКОВА.