Хоча наше місто від 11 лютого 1944 року і перейшло під радянський контроль, проте німецькі нацисти продовжували десантувати на півночі Кам’янець-Подільської області свою агентуру. Їхні диверсії, на додачу до авіанальотів німецьких бомбардувальників на Шепетівку, в першій половині 1944-го призвели до значних руйнувань і «стерли» довоєнне «обличчя» цілої низки її місць.
Якщо досліджувати хід визволення Шепетівщини від німецько-нацистських загарбників, треба не лише звертати увагу на «сухопутну» боротьбу між Червоною армією та Вермахтом, але й задумуватися над тим, які події тоді точилися у «повітрі».
А там не все було настільки однозначно та «лінійно», як це нині може комусь видатися. Через стратегічне значення Шепетівського залізничного вузла (у 1920-х – 1930-х роках він, як останній значний залізничний «об’єкт» поблизу кордону СРСР з Польщею, був «воротами», своєрідним «ключем» Країни Рад до Європи), наше місто регулярно «утюжила» ворожа авіація.
За спогадами старожилів, тільки впродовж лютого–квітня 1944 року Шепетівка зазнала щонайменше 17 німецьких бомбардувань із повітря (переважно нічних). Часто при цьому агресори «підсвічували» собі спеціальними «ліхтарями» на парашутах, які скидали безпосередньо перед «авіаатаками». На суші ворожі «гостинці з повітря», звісно, чекали радянські зенітники. Втім, не завжди їм вдавалося захистити різноманітні громадські споруди та оселі шепетівчан від непоправних руйнувань.
…На початку фільму «Орлятко», знятого Одеською кіностудією 1957 року за мотивами у тому числі радянсько-німецького протистояння на Шепетівщині, є епізод із катастрофою радянського військового літака. Проте неодноразово падали в наших краях й німецькі «борти». Так, у ніч на 23 лютого 1944-го такий «приземлився» у місці, яке тепер є «складовою» мікрорайону Косецького. Заразом над Шепетівщиною ворог скидав і своїх агентів-диверсантів.
Перед нами – цікавий радянський документ. У цьому орієнтуванні штабу внутрішніх військ НКВС Українського військового округу для командирів з’єднань йдеться про те, як у ніч на 17 травня 1944 року німецька розвідка «десантувала» своїх диверсантів із літаків у «трикутнику» Шепетівка–Проскурів–Тернопіль.
«Кожен агент має по 2 кг толу, по 2 міни, замасковані під вугілля, запали, детонатори, шнури, німецького годинника з чорним циферблатом, фінського ножа, кишеньковий ліхтарик», – конкретизував автор орієнтування, заступник начальника штабу НКВС УО Барсов.
А ще «повітряних гостей» забезпечили всілякими фальшивими документами (на прізвища Гордієнко, Ємельянов, Кулешов, Спасенов, Садовниченков, Ратников, Старченко), включно з довідками про лікування у радянських госпіталях та «атестатами» на право одержання продуктів.
Також Барсов уточнив, що агенти були одягнені у нову червоноармійську уніформу (зі знаками розрізнення рядових та сержантів), навіть підперезані брезентовими ременями червоноармійського зразка. У кожного – одна з медалей «За бойові заслуги», «За відвагу» чи орден Червоної зірки.
Ці чоловіки мали на меті у місцях свого приземлення підірвати якомога більше радянських військових ешелонів. Не виключено, що від них водночас «діставалося» і критичним об’єктам залізничної інфраструктури.
Те, що приблизно в ті дні над Шепетівкою «пахло смаленим», тривала запекла боротьба між радянською та німецькою авіацією, додатково підтверджується іншими історичними джерелами. Наприклад – оунівським часописом «Щоденні вісті Української Інформаційної Служби». У його номері 31 від 22 травня 1944 р. читаємо: «Літаки бомбардували залізничні станції Шепетівку і Жмеринку. Помічено великі вибухи».
Тогочасна ситуація в нашому краї була настільки напруженою (і для радянської влади хисткою), що на це навіть звернули увагу члени Української повстанчої армії на Тернопільщині, котрі там теж займалися диверсіями у районах важливих ворожих (німецьких) комунікацій.
«Є відомість (ще не знаємо, чи правдива), що німці зайняли Шепетівку та Сарни», – написав 24 червня 1944-го командир одного з повстанських підрозділів «Юда» до соратника по боротьбі на псевдо «Новочин».
Утім, адресат із цим письмовим посланням, швидше за все, навіть не ознайомився. Оскільки на той момент, за деякими відомостями, «Новочин» уже співпрацював із радянськими спецслужбами, лист «Юди» опинився «під сукном» у Шумському райвідділі НКДБ.
Володимир КОВАЛЬЧУК.