Переслідування радянською владою ділових людей Шепетівщини у 1920-х роках
З легкої руки Країни Рад у перші десятиліття її влади на Шепетівщині сотні підприємливих місцевих жителів, котрі прагнули достойного заробітку, здобули «тавро» правопорушників і зрадників Батьківщини. Вони завинили тим, що «не вписалися» у комуністичне бачення того, як має жити й поводитися зразкова радянська людина.
Мова про «базарників», постачальників дефіцитного імпорту у радянські міста та села, а також надавачів дрібних фінансових послуг. Торгівля та валютні операції з 1921 до 1939 року у нашому краї процвітали, адже лише за кілька десятків верст від Шепетівки проходив радянсько-польський державний кордон. Дехто з цих дрібних крамарів і «валютників» прожив під підозрою радянських спецслужб до старості та смерті. Були серед них і ті, кого засуджували до заслання на Північ СРСР, сплати штрафу чи пені.
Судячи з документів, які збереглися в українських архівах, довоєнна Шепетівка та її околиці зажили слави «раю» для цілої «армії» торгівців і підприємців. Цих людей радянська влада називала «спекулянтами», «контрабандистами», а відтак займалася їхнім переслідуванням, адже в СРСР задекларували будівництво комунізму.
Приміром, у кінці 1920-х років до Шепетівського райвідділу Об’єднаного державного політичного управління (тодішня назва спецслужби УСРР) надійшла інформація про «великого спекулянта» у селі Хмелівці. Ним назвали добре знану там людину – Йосифа Зільбермана (його батько «тримав» неподалік, у місті Берездові, цегельню). Додавши до звинувачення ще й причетність Йосифа Азріховича до громади протестантів-євангелістів, чекісти узяли його на облік. Зрештою, 1930-го чоловіка було «розкуркулено» й позбавлено виборчих прав, заарештовано як «социально-чуждый элемент» і вислано у віддалені північні райони СРСР.
Всього лише за перенесення двадцяти якісних жіночих панчіх польського виробництва радянські прикордонники нарекли «контрабандистом» мешканця села Улашанівки (нині – центр однієї з громад Шепетівського району) Трохима Луца. Згаданий крам вони у нього знайшли у березні 1927 року.
Подібним чином «залетів» і Клим Коробчук із Малого Скниту, коли повертався із Польщі додому напередодні Різдвяних свят того ж року. Серед його речей «стражі кордону» виявили 6 великих хусток, 5 відрізів сукна та ще якісь дрібнички. За це чоловіка звинуватили у «контрабандній діяльності».
Оскільки Країна Рад не навчилася виготовляти якісний одяг, взуття, біжутерію, то все це масово (найчастіше нелегально) доставлялося із сусідньої Польщі. Зокрема, із тканин «транзитом» через Шепетівщину йшли: полотно, шерсть, фланель, шевіот, пліс, так зване гвардійське сукно, москат, плюш. На прикордонних базарах цінувалися за якість і байкові ковдри, польські дамські пальта (особливо виготовлені з тканини бостон), панчохи, шарфи, спідниці, светри, сорочки. Перевозили через кордон жіночі чобітки й хромові чоботи для чоловіків. Користувалася попитом серед радянських громадян і польська горілка, сірники, папірці для куріння, гребінці для розчісування волосся, фарба.
У зворотному напрямку, тобто до Польщі, нелегально теж дещо доправляли. Зазвичай це була усіляка сировина, як-от шкіри, а також худоба – коні, корови.
Темпи перевезення «дефіцитів» через радянсько-польський кордон були такими, що Шепетівська митниця навіть вела «алфавітний список контрабандистів». У ньому зазвичай фігурували особи, які по кілька разів підряд попадалися на перевезенні усілякого краму в обхід правил.
Аж 4 рази поспіль (упродовж 1923-1927 років) митники затримували за підозрою у перевезенні контрабанди шепетівчанина Якова Самосюка. Він зазвичай «курсував» у Польщу поїздами, адже працював на залізничній станції стрілочником. При цьому щоразу йому вдавалося вийти «сухим із води».
Коли контрабандні товари виявляли не у тих, хто їх продавав, а у тих, хто їх купив уже на базарах Ганнополя, Берездова, Славути, тобто у прикордонні, власників змушували сплачувати за них пеню.
Наприклад, 8 карбованців 49 копійок стягнули 1927 року в дохід радянської держави з Лукерії Монах, мешканки Ганнопільщини. Чому? Бо зберігала у домі 3 контрабандні хустки і одну ковдру такого ж походження загальною вартістю 15 карбованців. Жінка пояснила, що купила усе це на ринку в Берездові.
До речі, те ж саме очікувало й на власників нерадянських грошей, якщо представники радянської влади виявляли їх у них вдома. Так, 1931 року Ляховецьке відділення ОДПУ (нинішня назва Ляхівців – Білогір’я) з’ясувало, що місцевий торговець Янкель Карп тримає у домівці «золоту валюту». Відтак, її у нього вилучили, а на власника завели справу-формуляр.
Загалом прикордонники вельми прискіпливо ставилися до фінансових оборудок жителів Шепетівщини з використанням іноземних валют. Про це свідчать такі приклади.
У серпні 1927-го ОДПУ завело справу-формуляр на Гурину Хмарок. На думку слідчого, ця жителька села М’якотів збувала контрабандистам американські долари за завищеними цінами. Валюту їй надсилав власний чоловік із Америки поштою.
Через місяць Славутський прикордонний загін ОДПУ звинуватив у спекуляції грішми мешканця села Манятина Бенедикта Піголя. Мовляв, після приїзду із заробітків у США той взявся за співпрацю із «спекулянтами» й «контрабандистами», позичаючи їм гроші під відсотки. Зрештою чоловіку якось вдалося уникнути адміністративного виселення з України на три роки, про що клопоталися славутські прикордонники.
Невдалою виявилася у вересні 1929 року спроба перетнути радянсько-польський кордон для мешканця села Мухарова Фадея Висоцького. Причина – прикордонники виявили у нього 59 доларів США. Чоловік пояснив стражникам, що на ці гроші хотів накупити в Польщі промтоварів.
Радянськими правилами навіть заборонялося пересилання закордонними родичами жителів Країни Рад валюти через посередників. Так, коли 1931 року такі кошти надіслали з Америки через посередника у Москві для шепетівчанина Мордка Кордишевича його родичі, їх конфіскувала Шепетівська митниця.
Нелегально переправляти за кордон радянські гроші теж заборонялося. Коли шепетівчанин Яків Резнік у 1931 році спробував таким чином доставити певну суму для свого брата у місто Рівне (на територію Польщі), Шепетівська митниця стягнула з нього 300 карбованців.
Прикметно, що кількість подібних звинувачень жителів нашого краю (у контрабанді, спекуляції та валютних операціях) після початку 1930-х років стає значно меншою. На перше місце виходять серйозніші речі. Нашим землякам масово «шиють політику», тобто звинувачують у антирадянській діяльності, протиколгоспній пропаганді тощо. За таке передбачалася значно серйозніша відповідальність – з відчутними термінами тюремного ув’язнення та багатьма роками засланння до віддалених куточків СРСР.
Володимир КОВАЛЬЧУК.