ГОЛОВНА СТОРІНКА Цікаво Куди поділися «шепетівські» кам’яні хрести?

Куди поділися «шепетівські» кам’яні хрести?

36 переглядів

Останніми роками на кладовищах нашого краю заведено встановлювати пам’ятники з каменю. Кому це не по кишені, «вшановує» померлого родича чи члена сімї металевим хрестом.

А ще у XVIIXVIII століттях, за часів Гетьманщини, і навіть по тому, як Шепетівщина, після поділів Речі Посполитої, відійшла до Російської імперії, найпоширенішими надмогильними знаками вважалися дерев’яні хрести. А от той, у кого в гаманці добряче «шелестіло», замовляв у майстрів довговічніші «ритуальні знаки» – з пісковику чи каменю.

Нині у нашому районі стародавній кам’яний хрест рідко де побачиш (кілька років тому про один такий, що зберігся у селі Поляні, «Шепетівський вісник» детально писав). Хоча ще десь до 1950-х – 1960-х вони не вважалися чимось незвичним для довколишніх ландшафтів.

Зараховувати такі надмогильні знаки до «старожитностей», нарівні з кам’яними сокирами чи скарбами монет, дослідники розпочали наприкінці ХІХ століття. Один із них, Микола Теодорович, у своїй праці «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии» (Почаїв, 1893 р.) саме в такому контексті згадав про «два кам’яних хреста» у містечку Шепетівці.

Стільки ж хрестів із каменю височіло за станом на 1893 рік у селі Білокриниччі, яке нині належить до Шепетівського району. Вони, писав історик Володимир Антонович у розвідці «Археологическая карта Волынской губернии» (Москва, 1900 р.), стояли на верхівці кургану біля хати місцевого священика. Вочевидь, саме їх мав на увазі працівник Шепетівського окружного музею Микола Савицький у звіті, де узагальнив підсумки археологічного обстеження 54 населених пунктів округи влітку 1929 року.

Того літа шепетівські музейники працювали під орудою знаного археолога, професора, віце-президента Всеукраїнського археологічного комітету Сергія Свиридовича Гамченка. Загалом виявили різні археологічні першоджерела на території 31 населеного пункту (теперішні Шепетівський, Полонський, Старокостянтинівський райони).

На Шепетівщині, крім двох «білокриницьких», науковці «зафіксували» чотири кам’яні хрести у Березні Татарській (нині це село називається просто Березна), один – у Судилкові. Серед їхніх знахідок на Полонщині та Старокостянтинівщині – 5 «козацьких» хрестів у селі Великих Каленичах, 2 – у Коханівці, по одному – у Малих Каленичах і Роговичах.

Отже, загалом члени «експедиції» Сергія Гамченка влітку 1929 року «ідентифікували» 16 кам’яних хрестів. Заразом проаналізували й матеріали, з чого ці надмогильні знаки були зроблені. Так, Микола Савицький у згаданому звіті зазначив: «Із кам’яних хрестів, більшість яких стоять на великих могилах (Березна, Коханівка, Білокриниче), лише 2 – з серацитового лупаку (Білокриниче, Судилків), а решта – з вапняку».

Немає нічого дивного у тому, що наша місцевість колись була «засіяна» хрестами – німими свідками XVII–XVIII століть. Адже є відомості, що у 1632 році у селі Судилкові «стояли» тисячі козаків, а від початку XVIII століття ним пролягав тракт, яким їхні нащадки добиралися з Києва у Північну Галичину. 1649-го українські козаки упродовж певного часу перебували у Сульжині та Грицеві (подейкують, останнє селище навіть добряче поруйнували). А 1651 року останнє селище, «проїздом» після битви під Берестечком, «відвідав» гетьман Богдан Хмельницький.

Трохи згодом неподалік, у старовинному містечку Лабунь (нині – с. Новолабунь на Полонщині) упродовж певного часу перебував гетьман Михайло Ханенко.

Втім, пов’язувати кам’яні хрести виключно із вшануванням полеглого козацтва, на наш погляд, не варто. Адже, як писав 1900 року В.Антонович, у Острополі (тепер село на Старокостянтинівщині) кам’яний хрест встановили на місці Преображенської церкви після того, як вона згоріла 1812 року.

Зовсім «не козацькою» є й одна з версій появи у XVII столітті кам’яного хреста, якого й нині можна побачити за 8 кілометрів від Полонного (як їхати у бік Мирополя): колись так вшанували жінку, котра померла під час пологів, її односельці.

А ось спостереження сучасного веломандрівника Центральною Україною Геннадія Тарасенка: «В кожному селі навколо Трахтемирова (колишня гетьманська столиця, нині – Канівський район Черкаської області) збереглося хоча б по одному кам’яному хресту. Це пов’язано з тим, що у цій місцевості видобувався камінь, наприклад, для жорен, які застосовувалися у млинах. А хрести там ставили переважно у пам’ять не про козаків, а про священиків чи просто заможних людей».

На жаль, нині в інформаційному полі Шепетівщини про тутешні «старожитні» кам’яні хрести немає практично ніяких відомостей. Виходить, ми уже забули цей «розділ» власної історико-культурної спадщини.

Востаннє старовинний хрест з каменю у нашому райцентрі бачили на вулиці Пліщинській. За словами депутата Шепетівської міської ради Богдана Одуда, десь наприкінці 1980-х – на початку 1990-х цей надмогильний камінь стояв на городі котроїсь із місцевих мешканок. Куди подівся звідти – невідомо.

Схожа ситуація й у селищі Грицеві. Рік тому завідувачка Грицівською селищною бібліотекою Валентина Грабарчук показувала нам світлину 10–15-річної давнини, на якій «зафіксувала» останній грицівський «козацький» хрест. За її словами, він стояв на вулиці Матросова, неподалік обійстя 86-річної Катерини Козир.

Володимир КОВАЛЬЧУК.

На знімку: Катерина КОЗИР і Валентина ГРАБАРЧУК біля кам’яного хреста у смт. Грицеві.

(Фото надане В.Грабарчук).

Залиште Ваш коментар
Перевести