Різдво, одне з найголовніших свят християнства. Для українців це час чудес, подарунків, зустрічей у родинному колі. Зазвичай на Святвечір за столом збирається уся родина, щоб вшанувати новонародженого Ісуса, поспілкуватися з рідними, поспівати колядки.
Головна страва цього дня — кутя.
З куті починають різдвяну трапезу у Святвечір і закінчують ложкою цієї страви, обмінюючись побажаннями і згадуючи померлих предків. Різдвяна кутя пісна, оскільки піст триває до самого свята. За традицією її їдять усі члени родини. Нею навіть пригощають худобу та свійських тварин, щоб ті не хворіли та приносили приплід у новому році.
Також під миску з кутею клали колоски, які потім зберігали цілий рік як оберіг. Обов’язково залишали мисочку з цими ласощами і для душ покійних предків.
Зазвичай кутю готують із зерна, маку, меду, родзинок та горіхів. Наші предки за основу найчастіше брали пшеницю, рідше — ячмінь. Продукти, з яких варять цю обрядову страву, мають символічне значення. Зерно є символом воскреслого життя, вічності, продовження роду. Мед вважається символом здоров’я та вічного райського щастя. Мак символізує достаток у сім’ї, горіхи — багатство, плодовитість, родзинки — життя та любов, Боже провидіння.
Кутя вважалася основною обрядовою їжею, а тому з нею пов’язано чимало обрядових дійств, яких дотримувалися наші предки. Після того як зварили зерно, вийнявши горщик, дивилися: якщо кутя приготувалася добре, розварилася, не підгоріла —наступний рік буде успішним. До звареного збіжжя додавали трохи меду, пам’ятаючи відоме прислів’я: «Не передай куті меду».
Кутю у святковому горщику ставили на покутті і там вона мала стояти протягом усіх свят. У деяких регіонах її ніс туди наймолодший хлопчик у родині або будь-хто чоловічої статі, у інших — господиня.
На місці, де мала стояти кутя, робили кубло з сіна. Власне, у нього і ставили горщик, прикривши хлібом з дрібкою солі. По закінченні свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для кубел, де мали нестися кури чи висиджуватися курчата. Але сьогодні обрядовий зміст куті майже втратився.
Кутю прийнято готувати тричі на рік: на Різдво, на Василя (Старий Новий рік) та на Водохреще. Для кожного свята існує окремий спосіб приготування. На Святвечір готують «багату кутю», на Старий Новий рік – «щедру», а на Водохреще – «голодну».
Хоча інгредієнти для куті прості й зрозумілі, кожен регіон України має свої варіанти її приготування. А традиційний рецепт куті з нашої області навіть занесений до «Енциклопедії гастрономічної спадщини України».
Кутю на Шепетівщині ставили варитися ще удосвіта, щоб із першим промінням Сонця вийняти з печі. Пшеницю, з якої найчастіше роблять кутю, не можна перемішувати, бо вважається, що «пшениця на полі виляже».
Коли зерно вже зварилося, господиня заливала мак кип’яченою водою, щоб настоявся, зціджувала воду і давала мак господареві, щоб тер. Господині цього робити не можна.
Кутю ставили у центрі столу у новій макітрі або керамічній мисці. Ложок подавали стільки, скільки членів родини, а також для померлих родичів. На Святвечір потрібно було обов’язково з’їсти три ложки цієї обрядової страви.
Для традиційної для нашої області куті потрібно: 0,5 кг пшениці, 3 л води, 300 г маку, 200 г меду, 100 г родзинок, 200 г халви, 200 г горіхів, 100 г цукатів, 100 г цукру. Однак нині у кожної господині свій, як мовиться рецепт. Не всі використовують такі інгредієнти. Зокрема, халву, цукати, родзинки.
Зварити пшеницю до готовності. Закип’ятити воду, додати до неї пшеницю, мед, цукор, халву, попередньо пропарені родзинки, просмажені горіхи, потертий у макітрі мак. Усе ретельно перемішати, дати трішки настоятися. Перед подачею на стіл посипати кутю цукатами.
(З інших видань).