ГОЛОВНА СТОРІНКА Історія Квіткові цибулини – з Варшави, шпалери – з Мінська, цемент – з Риги (як шепетівчани початку ХХ століття доставку залізницею опанували)

Квіткові цибулини – з Варшави, шпалери – з Мінська, цемент – з Риги (як шепетівчани початку ХХ століття доставку залізницею опанували)

37 переглядів

На початку минулого століття, як і нині, коли ми всі сидимо на карантині, у Шепетівці було складно придбати десятки товарів, потрібних у господарстві, речей хатнього вжитку. Але якщо тепер багато хто наловчився замовляти усе необхідне в інтернеті з отриманням товару у відділеннях «Укрпошти» чи «Нової пошти», то перед Першою світовою війною на допомогу прийшов новомодний, як на ті часи, залізничний транспорт.

«Аршинні» таблиці про замовлені товари з доставкою залізничними шляхами України, які адресати чомусь не забрали на тій чи іншій станції, 110 – 120 років тому регулярно друкувалися на останніх сторінках популярної газети «Киевлянинъ». Завдяки їм можемо дізнатися, яка продукція та звідки доставлялася замовникам Шепетівщини, й навіть те, як звали відправників і адресатів низки товарів. Також у публікаціях вказувалася вага товарів (у пудах і фунтах), інші цікаві подробиці.

Типовий вагон для вантажів. 1901-1902 рр.

Як виглядає зі згаданих переліків, у перше десятиліття ХХ віку тих наших земляків, котрим треба було щось надіслати чи отримати, обслуговували залізничні станції Шепетівка та Хролин. Вони «стояли» на залізниці Київ – Брест, кудою було відкрито рух ще у 1870-х роках.

Шепетівський залізничний вузол у 1910-х роках.

Також у газеті «світилося» й чимало сусідніх станцій, як от Славута, Кривин, Полонне. Почнемо з того, що люди замовляли із доставкою на станції нашого та сусідніх поселень.

Перон залізничного вокзалу в Бердичеві. 1910-ті роки.

У повідомленнях «Киевлянина» часто повідомляється про довезення у Шепетівку залізницею всіляких будматеріалів.

Так, з польської станції Вержболове до нас часто надходило віконне скло. Із Кривого Рогу навесні 1908-го «притарабанили» 20 пудів і 41 фунт фарбувальної речовини сурик залізний.

Шістдесят пудів цементу один шепетівець замовив у березні 1903 року чомусь не у Здолбунові, де на той час уже діяв попередник усім відомого нині підприємства,

Цементний завод у Здолбунові. Поч. ХХ ст.

а аж у місті Рига.

Дев’ятнадцять фунтів паперових шпалерів із білоруського Мінська замовив з доставкою залізничним транспортом шепетівчанин у травні 1908-го.

У Варшаві наші предки купували залізні відра (2 пуди 10 фунтів придбано в червні 1908 року) та лампи (1 пуд і 34 фунта, травень 1900-го).

Шепетівчанин на прізвище Купершміт наприкінці 1906 року замовив із доставкою бердичівським потягом понад два пуди жерсті.

Приблизно тоді ж і з того саме міста мешканцеві Шепетівки Вальбе надіслали залізницею 7 пудів мішків.

Аж 1 пуд і 24 фунти різноманітних цибулин квітів привезли з латвійського міста Рига у Шепетівку для невідомого в травні 1900 року.

Так само для різних шепетівчан того ж року «приїхало» по одній партії: бакалії (1 пуд 16 фунтів) із Варшави; пшениці (10 пудів 19 фунтів) із польської станції Вержболове.

Тютюнові вироби до нас везли із Варшави, махорку – з Житомира, вино та «маринад» – з Одеси. Раз-по-раз фігурує й житомирський, деражненський і романівський так званий оцтовий спирт.

Кумедний випадок трапився з жителем Шепетівки, котрий незадовго до настання нового, 1901 року придбав у Варшаві з доставкою залізницею «иллюминированный прибор». Певно, постачальник Наїмський відправив йому цей виріб вагою в 32 фунта із запізненням. А може, щось трапилося із замовником чи він десь загуляв. Бо пролежав «иллюминированный прибор» на станції нашого містечка всі новорічно-різдвяні свята «мертвим вантажем».

Нарешті трохи про товари, які найчастіше відправляли з Шепетівки. Як це не дивно, серед «лідерів» – вироби зі шерсті. На станцію Фундукліївка (нині Кіровоградська область) шепетівчанин Янзин надіслав 16 фунтів «шерстяних изделий» у травні 1902 року.

На один фунт цього краму менше «поїхало» з Шепетівки у Печанівку від особи на прізвище Опін у липні 1906-го.

Двадцять два фунта виробів із шерсті «виписали» у Ковелі в шепетівчанина Перинча у травні 1908-го. Того саме місяця та року дві великі партії шерсті «поїхало» від шепетівського відправника Зельцермана за двома адресами – у Проскурів (56 пудів 50 фунтів) і на станцію Погребище на Вінниччині (83 пуда 27 фунтів). Такою «географією» він, до речі, не обмежився. У його «послужному списку» також фігурували Жмеринка, Київ, Черкаси.

Надсилали залізницею з нашого тодішнього містечка і овечі шкури. Так, один пуд і десять фунтів цього товару надіслав із Шепетівки у Війтівці (нині смт. у Волочиському районі Хмельниччини) чоловік, котрий у червні 1900-го підписався як «К. Гендельштедт». Того саме року 22 фунти овечої шерсті надіслав у Рівне шепетівець Гольденштейн.

У списку товарів, які пробували доставляти залізницею, нерідко фігурували славнозвісні місцеві вогнетривкі глини. Так, 1 пуд 20 фунтів цього матеріалу Штейнберг надіслав із Шепетівки у місто Калинівка в січні 1900 року.

Підприємливі особи на Шепетівщині «займалися» й доставкою шкір для виробників взуття. Вичинкою шкір на початку ХХ століття славилися як наше теперішнє місто, так і сусідній Судилків. Отож, цю сировину з шепетівського вокзалу везли поїздами у різні кінці Волині. Наприклад, 5 пудів 25 фунтів «кожевенного груза» відправила з Шепетівки до Бердичева особа на прізвище Пекеліс у лютому 1901 року. Ну а назад звідти «поверталися» готові черевики та туфлі.

Нерідко від нас везли насіння цукрового буряку. Адже, оскільки в Шепетівці діяв потужний цукровий завод, він постійно потребував солодких коренів на переробку. Отож, у нашій місцевості професійно займалися вирощуванням цукрових буряків та навіть їхнім насінництвом, аби було що переробляти на підприємствах Потоцького.

У липні 1906 року одразу понад 149 пудів(!) насіння цукрового буряка Шепетівська цукроварня надіслала залізницею замовнику в Печанівку.

Анекдотична ситуація трапилася на станції Шепетівка в серпні 1903 року. Тоді там опинилося 20 фунтів… термометрів. Причому – без жодних супровідних документів.

Із Хролина, де на початку ХХ століття вже діяла залізнична станція, регулярно транспортували вогнетривку цеглу. Певно – продукцію місцевого підприємства цього профілю.

Наприклад, у червні 1900 року 20 фунтів такого товару надіслав звідти у Проскурів відправник Меламед. Певно, це була пробна партія. Адже восени 1900-го «поїхало» від особи на прізвище Ліберман залізницею із Хролина у Київ 750 пудів цегли.

Володимир КОВАЛЬЧУК.

Залиште Ваш коментар
Перевести