У Шепетівському зенітному ракетному полку військової частини А 3730 служить близько 20 відсотків жінок. Серед них і старший солдат Людмила Головко. Наприкінці 2019 року вона вирішила стати військовослужбовицею військової служби за контрактом у Збройних Силах України. Як це — бути солдатом-жінкою — погодилася поділитися із «Шепетівським вісником».
— У Збройних Силах України служу вже третій рік. До цього була юрисконсультом у відділі освіти Шепетівської райдержадміністрації. Військовою мріяла бути ще зі школи. Дуже хотіла вступити за цим напрямком у вищий навчальний заклад. Але батьки не підтримали мого бажання і я пішла вчитися на правознавця. Згодом, вже у зрілому віці, все ж таки вирішила реалізувати свою мрію, — ділиться Людмила Головко.
Вона також зауважує, що рішення підписати контракт не було спонтанним.
— Мій чоловік теж військовослужбовець. Ми виховуємо трьох синів: старшому – 12, середньому – 10, а молодшому – 7 років. Перед тим, як погодитися на службу у ЗСУ, я довго все зважувала. Адже це специфічна професія, коли дружини та мами часто немає вдома. Але з початком війни страх за майбутнє власних дітей спонукав ухвалити це рішення. Я свідомо розумію, що ні я, ні такі ж, як я, жінки та дівчата не виграють війну. Але ми можемо виконувати ту частину обов’язків, які сукупно вплинуть на кращі результати, — розповідає військовослужбовиця Людмила Головко.
За час своєї служби вона встигла побувати у районі проведення Операція об’єднаних сил (ООС).
— Військовослужбовці морально стійкіші та витриваліші. Тому до несення служби у районі проведення ООС була свідомо підготовлена. Але, як мама, все ж хвилювалася за дітей, яких залишила у Шепетівці. Найменший син тоді ще був у дитячому садку і потребував більше маминої уваги. Разом з тим була велика відповідальність не підвести командування та колег, з якими на той момент несла службу. Адже наразі це моя професія і мої обов’язки, які я маю сумлінно виконувати. А долати труднощі мені завжди допомагає чоловік, з яким залишаю дітей. Переконана, що за моєї відсутності він з усім справляється, — говорить Людмила Головко.
Вона також зізнається, що на підмогу інколи долучаються і бабусі з дідусями. Адже, коли чоловік теж військовий і їде у відрядження, а їй призначають бойові чергування на добу, то мусять ще когось з рідних кликати, аби залишалися вдома з дітьми.
Зараз часто на слуху гендерні питання серед військовослужбовців. Чи відчуває у цьому проблему Людмила? Ствердно відповідає, що ні.
— Мене дуже радує, що в Україні роблять відчутні кроки для викорінення дискримінації жінок, у тому числі у Збройних Силах України. Хоча дискримінації, як такої, під час служби я не відчуваю. Так, є певні стереотипи. Але, думаю, ними керуються не зі зла, а через несвідомість. Зараз ці стереотипи успішно ламаються, бо керівництво військової частини йде у ногу з сучасними тенденціями, — ділиться пані Людмила.
Наразі у жінки триває третій рік служби з трьох відведених за контрактом. Невдовзі доведеться ухвалювати рішення про продовження чи закінчення служби у Збройних Силах України.
— Про військову службу не шкодую зовсім. Для мене це новий і неповторний досвід. У військовій частині я зустріла багато цікавих людей, з’явилися нові подруги. Жалю точно немає. На момент підписання контракту, у 2019 році, це, вважаю, було найкращим рішенням для мого психологічного розвантаження. З гуманітарного напрямку я переключилася на технічний. Чи воно вартувало того? Думаю, що так. У той момент це було дуже потрібним. Зараз діти уже навчилися бути більш самостійними, справляються без мене. Я зрозуміла, як це — не боятися залишати дітей без надмірної опіки. Ми всі здобули щось нове. Проте чи продовжуватиму контракт, наразі ще не вирішила. Поки мене усе задовольняє, але час іде. Що буде через рік — важко спрогнозувати, — зізнається жінка.
Недавно свято, яке щороку відзначають 14 жовтня, з Дня захисника перейменували на День захисників і захисниць України. Людмила Головко частково підтримує це рішення:
— Те, що згадали жінок, звичайно, велика перевага. Адже День захисника був ніби більше про чоловіків. А День захисників і захисниць — це вже також і про жінок. Але можна було назвати загально — День захисників, тобто чоловіків і жінок разом. Тому що, наприклад, є День юриста. Ми ж не перейменовуємо його на День юристів і юристок. Хоча юристок теж варто було б вирізняти. Але приємно, що захисниць все ж виділили…
З нагоди прийдешнього свята військовослужбовиця Шепетівського зенітного ракетного полку Людмила Головко передає колегам настанови та вітання:
— Зараз у Збройних Силах України жінок не так багато, як могло б бути. Тому хочу підтримати усіх, хто хоче, але вагається з приводу того, чи йти на службу. Адже якщо у вас вже виникала думка служити, то це не просто так. Не бійтеся йти до кінця. Легко не буде, але ви точно зможете. Я ж змогла (посміхається). Бажаю колегам наснаги, терпіння, міцного здоров’я, а усім нам — миру!
Спілкувалася Марина ЛОЖКІНА.