…Субота, 19 березня. У Шепетівці – погожий сонячний базарний день. О пів на дванадцяту починають гудіти сирени, сповіщаючи про повітряну загрозу. За кілька хвилин видно, як до одного з укриттів поспішають люди. Але їх небагато, біля двох десятків. Серед них – і журналісти «Шепетівського вісника».
Уже на підході до укриття, яке ми відвідали, – мішки з картоплею та овочами, банки з вишнями, варенням та іншою домашньою консервацією. Певно, тут, як і в багатьох інших громадських місцях, збирають їжу захисникам України.
Ось спускається до сховку молода мама з грудною дитиною. За нею – чоловік середніх літ, бабуся-пенсіонерка.
Сорокарічний Сергій Григорович каже, що до цього укриття ходить як вдень, так і вночі. За його словами, там є вода, дещо з їжі, свіжий хліб навіть приносять.
Чоловіку доводилося там і ночувати. Одного разу – у досить теплій «кімнаті», біля батареї опалення, на зручних синіх карематах. Раніше приводив туди і своїх батьків, а тепер приходить один, бо їхній вік і здоров’я не дозволяють цього робити.
В інших «кімнатках» цього укриття теж доволі тепло. Є столи, стільці, навіть дерев’яні лави із спинками. Щоб не було нудно – під стіною стелаж із чотирма полицями книжок, а ще – столики із журнальчиками для дітей та релігійними брошурами. Проте переважає «легка» пригодницька література, романи. Хоча є й, наприклад, класична історична монографія Євгена Тарле про Наполеона і навіть збірка творів українського класика Григорія Квітки-Основ’яненка.
Інша наша співрозмовниця поважного віку назвалася Аллою Андріївною. Сказала, що забігла до укриття, коли йшла неподалік у справах і почула сигнал тривоги.
– Тут затишно, тепло. Є книжечки різні, журнали. Гарне світло, вентиляцію вмикають, – похвалила сховище.
Живе ця жінка у 9-поверховому будинку неподалік універмагу. Якщо сигнал повітряної загрози застає її вдома вдень, то вона спускається до підвалу в установі, що неподалік. А от якщо нічна тривога, то нікуди, як стверджує, не йде. Просто сідає у коридорі квартири, молиться – та й усе.
– Вы не подкажете, где в Шепетовке можно взять в оренду 30 квадратных метров подвала? Но только чтобы не сильно было слышно сирены? – запитує жінку в укритті один із російськомовних відвідувачів. Та знизує плечима.
Переселенці в Шепетівці останніми тижнями – часті гості. Наприклад, незнайому київську сім’ю (з 8-річною дівчинкою й хлопцем, якому 16 років) нещодавно «прийняла» подруга згаданої нами Алли Андріївни. Сталося це випадково. Коли переселенці вийшли з поїзда на вокзалі, то запитали у таксиста, чи не підкаже адресу якогось «вільного» житла. А той виявився сусідом подруги пані Алли, тому знав, що у неї пів хати вільні. Ось так ціла родина зі столиці (вони приїхали із собакою та котом) знайшла прихисток у нашому місті.
На жаль, не усім переселенцям навіть у Шепетівці швидко вдається вирішити справи з місцем тимчасового перебування. Є й такі, котрі хоча й знайшли дах над головою, але там немає навіть найпростіших зручностей (наприклад, опалення, котла чи грубки, газплити). Ми були свідком того, як на центральному ринку продавчиня вирішила безкоштовно пригостити переселенців куснем м’яса, а ті відмовилися, мовляв, ніде його, на жаль, готувати.
Є й такі гості міста, які тут тимчасово, на день-два. Потім їдуть далі на Захід, або повертаються у рідні краї, де рідний дім та земля, якщо там відносно спокійно.
А тим часом десятки шепетівчан, як ні в чому не бувало, продовжували прогулюватися центральними вулицями міста, прицінюватися до одягу на «суботньому» ринку, запасатися продуктами в супермаркетах і магазинах, а також пити каву в людних місцях.
Алла ЗАХАРЕЦЬ, Володимир КОВАЛЬЧУК.
Фото ілюстративне.