Чотири місяці тому шепетівчанин Максим Білоус повернувся з Антарктиди. Цілий рік у складі 25-ї Української антарктичної експедиції він працював системним механіком станції «Академік Вернадський» на острові Ґаліндез. Детальніше про поїздку погодився розповісти «Шепетівському віснику».
Ще у 2018 році Максим Білоус побачив оголошення про конкурсний відбір учасників в Українську антарктичну експедицію. За вказаними вимогами зрозумів, що підходить. Зібрав необхідні документи та подав заяву. Але тоді йому не вдалося пройти відбір. Проте наступного року вирішив спробувати знову. І цього разу — вже успішно. Пана Максима зарахували до складу 25-ї Української антарктичної експедиції.
— До участі в експедиції мене більше мотивувало бажання побачити світ, щось нове і раніше не відоме, що відрізняється від України. Зарплата у полярників невисока, тож особливо за заробітками туди не їхав, — ділиться Максим Білоус.
На питання як відреагувала на поїздку сім’я, відповідає:
— Дружина не до кінця вірила, що мені вдасться пройти конкурс. Та що там казати, я і сам не дуже вірив. Але коли вже пройшов, то зворотної дороги не було. Мусив їхати, — сміється.
Шлях до станції «Академік Вернадський» був нелегким. Поїздка припала на час пандемії, запровадження карантинних обмежень.
— В Антарктиду ми вирушили ще у березні 2020 року. Але дістатися місця призначення вдалося практично через місяць, у квітні. Усе — через карантинні обмеження, які змушували нас відбувати періоди ізоляцій. Назад, до України, повернулися 30 квітня 2021 року. Тобто весь період замість 12 зайняв 13 місяців, — розповідає Максим Білоус.
На станції шепетівчанин працював системним механіком.
— У мої обов’язки входило забезпечення станції теплом, водою та електрикою (крім дизель-генераторів). Виконував усі, пов’язані з цим, поточні роботи. Суворого розпорядку дня, як такого, у нас не було. Кожен мав свій обсяг робіт і самостійно планував його виконання. За винятком якихось авральних ситуацій. Якщо з’являлися несправності, потрібно було оперативно їх ліквідовувати. Були також планові роботи: технічне обслуговування опалювальних котлів, систем водопостачання, опріснення води тощо, — пояснює пан Максим.
Окрім роботи полярники організовували собі відпочинок та дозвілля.
— На станції для користування є більярд, спортзал, бібліотека, телевізор з фільмами. Інтернет, на жаль, лише у дуже обмеженій кількості. Кожному на тиждень було доступно 550 мегабайтів. Їх витрачав лише на спілкування з сім’єю. Також щосуботи мали традицію — проводили спільні святкові вечері. Накривали стіл, збиралися разом і спілкувалися у неформальній атмосфері, — згадує наш полярник.
Найбільше Антарктида вразила пана Максима своєю красою.
— Там дуже гарна і надзвичайна природа. У різні пори року є свої особливості. Взимку Антарктида повністю вкривається снігом, замерзає океан, по кризі якого можна пересуватися на лижах. А влітку він частково розмерзається. Океаном починають плавати величезні айсберги, прибувають різні тварини та птахи: тюлені, кити, косатки, пінгвіни… Деякі острови вкриваються яскраво-зеленим мохом, — ділиться шепетівчанин.
Як пояснює Максим Білоус, в Антарктиді пори року всі навпаки — коли в Україні літо, там вирує зима.
— Оскільки станція «Академік Вернадський» знаходиться на острові Ґаліндез, трохи далі від материка, то океан навколо акумулює тепло і взимку температура сягає мінус 20 градусів. Але там дуже сильні вітри, тому мінус 20 відчувається як мінус 40-50 градусів. А влітку буває і до +5. Критично низьких температур не було, просто постійний сніг та лід, — розповідає полярник.
Пан Максим зізнається, що жодного разу не пошкодував, що поїхав у експедицію.
— Бувало по-різному. Інколи переживав важкі періоди, сумував за домом, дітьми і рідними, бо все-таки цілий рік — трохи завеликий проміжок часу. Але точно не шкодував про поїздку, — зауважує шепетівчанин.
Зараз Максим Білоус повернувся до звичного ритму життя у рідній Шепетівці та планує знову повернутися до підприємництва.
Спілкувалася
Марина ЛОЖКІНА.
