Наприкінці травня 1884 року (за новим стилем) у селі Лавринівцях на Шепетівщині помер абсолютно забутий у нашому краї нині мемуарист, поет, масон, автор численних дописів до польськомовної преси Шимон Конопацький.
Цей чоловік – дитя своєї епохи. Шимон народився 1790-го, тоді, коли сотні дорослих жителів Волині польської національності переживали розставання із Батьківщиною – Річчю Посполитою. Адже внаслідок її кількох поділів наприкінці XVІІІ століття Волинське воєводство захопила Російська імперія, перетворивши його згодом на губернію.
Батьки Конопацького, таким чином, були змушені пристосовувати своє життя до нової, підросійської дійсності. Проте, як і десятки знайомих, виховували дітей все-таки у «польському дусі», прагнули давати їм освіту за європейськими взірцями. Певно, у такий своєрідний спосіб виявляли внутрішній опір новим порядкам, бо почувалися прибічниками польської державності.
Зростав Шимон у Шуляйках – родинному маєтку між Чудновом і Романовом (нині с. Романівка біля смт. Романова на Житомирщині).
Вже 13-річним, навчаючись у Любарській шляхетній школі, умів писати вірші французькою мовою. Згодом у щоденнику із гумором згадував, як зачарував цим ревізора Тадеуша Чацького, коли той навідався до закладу з перевіркою.
Від 1809 року майбутній письменник служить у так званій палестрі м. Житомира (школа-практикум, де готували канцеляристів для судів). Писав, що тоді це місто, хоча його і зробили центром Волинської губернії, виглядало як глибока провінція. Приміром, навпроти Бернардинського монастиря «вічно» лежала купа гною. А дерев’яні «боки» заїжджих дворів часом аж «світилися» від старості. Проте вигляд міста не помішав чоловіку приєднатися до місцевої масонської ложі…
Конопацький згадував, як у 1813 році на Волині бачив «російських» військових башкирської й киргизької національності, котрі «забрели» туди з-під Москви після нападу на неї Наполеона Бонапарта.
Сталося це, коли, вже як працівник суду Новоград-Волинського повіту, віз до повітового центру 9 тисяч рублів. Тоді, зупинившись напівдорозі на нічліг у якомусь селі, мусив із одним з цих башкирів випивати. Останнього вельми вразило, що Шимон виявляв байдужість до горілки, зате любив каву і вмів балакати по-французьки.
…Завдяки зусиллям батьків та родини, котрі своєчасно дали Шимону Конопацькому потрібний «поштовх», той швидко, сходинка за сходинкою, почав просуватися кар’єрною драбиною. Упродовж 1820-х – 1840-х років чоловік, врешті-решт, «виріс» до голови цивільного суду й маршалка Новоград-Волинщини (1844 р.).
Проте та вся «канцелярщина» його аніскілечки не приваблювала. Натомість віршував, надсилав дописи про історію та археологію до часописів. 1841 року в литовському м. Вільно вийшла друком перша збірка поетичних творів Шимона Конопацького «Поезії».
Вона принесла письменнику неабияку шану серед земляків. Утім, на той час його вже добре знали на Волині як автора балади «Три хрести під Бриковом» (Кременець, 1823 р.), поезії про те, як у с. Зеленцях на Заславщині перед самим одруженням судженого дівчини забрали до війська, інших творів, червоною ниткою крізь які проходить туга за тими часами, коли Волинь входила до Речі Посполитої.
За станом на 1852 рік, тобто у вже добряче «підтоптаному» віці, письменник «осів» у селі Лавринівцях на Шепетівщині.
Там здебільшого займався творчістю – писав навчальний посібник у двох томах про історію Польщі попередніх століть, а ще узагальнював свій життєвий шлях у вигляді розлогих письмових спогадів (ближче до початку ХХ ст. у Європі вони стали бестселлером).
Сусід і приятель Конопацького – Тадеуш Стецький з Великої Медведівки – вважав життя того у Лавринівцях наприкінці 1860-х ідилічним. Зазначав, що Шимон мешкає, «оточений дітьми й онуками, гроном хороших друзів і сусідів», а відтак «з насолодою займається літературною творчістю».
Крім творіння власної «писанини», Шимон Конопацький займався також перекладами з французької. Польською мовою побачили світ перекладена ним низка творів Жан-Жака Руссо, Віктора Гюго, Жана де Лафонтена.
…Зовсім не буде перебільшенням зазначити, що письменник прожив довге і щасливе життя. Будні у Лавринівцях, поза сумнівом, пішли йому тільки на користь.
Помер представник «кременецької школи» польськомовних поетів-романтиків ХІХ століття 26 травня 1884 року (за новим стилем) у рідному лавринівському маєтку. А поховали його у Ізяславі. На кладовищі цього міста надгробок Шимона Конопацького зберігся донині.
Володимир КОВАЛЬЧУК.