Десятками років міста Франції «навіюють» пахощі багетів і круасанів. Кулінарна пам’ятка Бельгії — вафлі особливої випічки. Традиційний італійський великодній пиріг — панетоне — також добре знають далеко за межами Апеннінського півострова. А з чим смачненьким асоціюється Шепетівка?
У читачів нашої фейсбук-сторінки викликало жваве обговорення фото одного з місцевих кулінарних магазинів 1980-х років. А саме – світлина Костянтина Білозорова, на якій продавці Валентина Цицера і Ганна Лебедюк обслуговують відвідувачів.
Виявляється, навіть до сьогодні у пам’яті багатьох живуть спогади про смак виробів колишніх шепетівських хлібопекарів і кулінарів. При цьому деяким із них, таке враження, цілком «під силу» бути історичним гастрономічним «брендом» нашого міста.
«Сама я родом з колишнього Білогірського району, — пише наша читачка, яка веде фейсбук-сторінку Микласької гімназії Ямпільської селищної ради. — Тому у Шепетівці бувала, але не часто: їздила з мамою на базар, екскурсії кілька разів відвідувала, у піонерському таборі у сосновому лісі поблизу міста відпочивала.
Завжди з великим задоволенням смакувала тістечками з кольоровими квіточками із крему. Їх робили з бісквітного тіста яскраво-жовтого кольору. Коштувало таке тістечко 15 копійок. Знаєте, більше ніде такої смакоти не довелося куштувати.
Коли ж вийшла заміж у село Вербівці, то там полюбила цікаву місцеву страву — вареники з домашніми в’яленими сливами з маком та цукром. Спогади… Запахло дитинством і юністю…».
«Хіба можна забути булочки у вигляді сердечка з родзинками та маком?.. Дуже смачні були. Продавалися за 11 копійок у «воєнторгівському» магазині, що навпроти 7-ї школи», – пригадала інша шанувальниця «Шепетівського вісника» Ядвіга Слюсарчук.
Товари цієї крамниці добре пам’ятає і Василь Скоромний.
«Там полюбляв купувати соки-пюре у маленьких баночках — таких, які називали «майонезними». Зі стіни магазину стирчав кран без вертушки зверху, тож нам, дітворі, було зручно пробивати дві дірки у кришці баночки і смакувати соком», — пригадав він своє дитинство.
А ще Василь у Шепетівці смакував тістечками-корзинками по 15 копійок за одну, «заварними» (одне вартувало 22 копійки). Купував і коржики-«язики», які продавалися по 9 копійок. Добрим словом відгукується читач і про «київські» торти…
На думку дописувачки з італійського Мілану на псевдо Lga Sa, найкращими хлібобулочними виробами у колишній Шепетівці були буханці-«цеглинки», які продавалися у «привокзальному» гастрономі. Там їх швидко розбирали. Відтак, охочі посмакувати виробом легендарного залізничного хлібозаводу йшли до кіоску біля цього підприємства і купували його там.
Щодо ласощів, то вона, коли ще жила у нашому місті, «полювала» за меренгами. Ці тістечка (також відомі як бізе) у свята продавали у кафе, що функціонувало біля зупинки «Привокзальна».
«Це було щось! Повітряні, з кремом, з’єднані дві половинки. Я печу солодке, але меренг такої якості більше ніде не бачила», — зауважує Lga Sa.
А для Олександра Березюка «поза конкуренцією» є хліб особливої («підвищеної») форми, який виробляли у Рівненській області: «Кожен бік буханця — у півтора рази більший від звичного. Вага хлібини – удвічі більша за типову. Хто ж дозволив так відступити від норм, стандартів?.. Казали, що пекарня, її форми й технологія випікання ще з довоєнних часів, коли Рівненщина перебувала у складі Польщі».
Теплим словом Олександр згадує сезонний вишневий пиріг. Його випікала бабуся, котра мешкала в одному із сіл на території Сахновецької громади Шепетівщини. Цей наїдок наш читач споживав із медом, а запивав молоком.
Цікаво, що «трубочки» з кремом, схожі на вироби шепетівських кулінарів 1970-х – 1980-х, ще й досі подекуди продаються у нашому місті. Як і булочки «Ярославські», сайки.
Тобто пам’ять про вироби шепетівських кулінарів і хлібопекарів цілковитоу не зникла. Хтось, мабуть, зберіг рецепти.
Сергій ПРАВДЕНКО.