Жінка з Шепетівки, котра працює у Варшаві, розповіла нашій газеті про те, яким чином нині українські переселенці рятуються від російської агресії та яку допомогу їм надає Польща.
Цієї суботи з Шепетівки до мене переїхала мама Зоя. Я дуже наполягала на тому, щоб вона це зробила. Мама взяла з собою племінника Андрійка. Тут, у Польщі, наступного дня ми відправили його до батьків, котрі працюють у Чехії. Ну а в понеділок я приймала шепетівських знайомих Дашу та Настю.
Дуже важко і стомлююче нині добиратися до Польщі. Приміром, у Дарини й Насті на таку вимушену подорож пішло 19 годин. Вони їхали двома автобусами, із пересадкою на кордоні. Цікаво, що поїздка автобусом популярного шепетівського перевізника до польської столиці вартує нині так само, як і в довоєнний час – 1200 гривень. Тож, з одного боку, хочеться йому подякувати за швидке й оперативне перевезення.
Утім, з іншого боку є й несправедливі речі (певно, у цьому винні деякі водії). Адже після перетину українсько-польського кордону автобус, яким їхали дівчата, підбирав інших біженців, котрі йшли від кордону пішки. І за «доставку» до Варшави з них бралося теж по 1200 гривень. Вважаю, що це несправедливо. Бо ж не в усіх таких людей достатньо коштів.
До речі, буває, й українські прикордонники «підсаджують» біженців по машинах і автобусах, що їдуть до Польщі. І що ви думаєте? Водії й з них навчилися по пів тисячі гривень «виманювати».
Для порівняння, з польського боку чергують автомобілі, які абсолютно безкоштовно доставляють українських біженців у Варшаву, Щецин, інші польські міста.
Польська сторона зараз усіляко спростила перетин кордону. Дорослим біженцям достатньо показати ІД-паспорт чи внутрішній паспорт-«книжечку». На дітей достатньо мати свідоцтва про народження.
Якщо люди мають, до кого їхати, таких пускають «вперед» одразу. Польські волонтери зустрічають їх і пропонують безкоштовно польські сім-карти, одяг на вибір, дають гарячу та іншу їжу.
На жаль, не всі українські переселенці належним чином цінують польську гостинність. Дехто виїжджає туди як на «курорт». Знайома полька розповідала: якось переселилося дві українські родини (всього – 9 чоловік), але в квартирі їх не влаштувало, що кухня одна, а ліжка надто близько одне від одного стоять. Тому «розвернулися» і пішли геть. Хоча ті поляки, котрі надали це житло, заздалегідь безкоштовно «набили» харчами холодильник, застелили постіль. Ось така вдячність за гостинність.
Коли ж у переселенців немає якогось певного маршруту, житло теж не «оформили» – таких оселяють неподалік кордону в спеціальних місцях-селищах для біженців. Там їм треба перебувати до шести місяців, доки отримають статус біженця. Цим людям створені хороші умови: є ліжка, харчування, одяг. Їм виплачуватимуть грошову допомогу. Волонтери додатково доставляють у ці «табори» продукти з тривалим терміном придатності (як-от ковбаси, сири).
Слід зазначити, що з українського боку кордону спостерігаються дуже великі черги охочих його перетнути. Так, моя подруга з 15-річним сином нині їдуть у Польщу з Білої Церкви (дорогою вона забрала й свою маму з Шепетівки), то стоять у черзі на пропускному пункті “Рава-Руська” вже другу добу поспіль. Черга дуже повільно просувається. Подруга переказувала, що ще десь три доби їм там доведеться «стояти». Якось у них закінчувалася їжа. Але завдяки волонтерам з навколишніх сіл (роздають борщ у стаканах, гарячу картоплю) тримаються.
Фактично 90 відсотків поляків нині підтримують Україну, допомагають українцям чим можуть. Наприклад, полька, котра живе у одному будинку зі мною (абсолютно звичайна, пересічна людина) недавно з власної ініціативи зібрала повний багажник теплих речей – ковдри, подушки. Поїхала на кордон і передала усе це волонтерам, щоб ті доставили українським воїнам. Коли я дізналася про таку її шляхетну ініціативу – підійшла, подякувала. А вона відповіла, що ще може настати час, коли ми, українці, полякам допомагатимемо. Справа у тому, що чимало поляків боїться можливого нападу Росії (в недалекій перспективі) і на Польщу.
Тетяна ГУНДЕР – для “Шепетівського вісника”.
Варшава, Польща.
Фото ілюстративне.