Коли ми говоримо про музей у Шепетівці, то, уже чи не підсвідомо, мислимо про нероздільну з образністю міста й невід’ємну від його новочасся велику центричну споруду, яка справляє враження урочистості й суворості. У ній зодчими втілено велич, піднесеність і революційний порив, якого в українській минувшині завжди було доволі і якому, незалежно від світоглядів, не бракувало національного колориту.
Це – нинішній Музей пропаганди, стіни якого ніби пройняті меморіальним духом пам’яті, легенди, а його доля є віддзеркаленням тих перемін, на які так багата українська історія та сьогодення. Тож саме про тенденції у його розвитку і перспективи з нагоди дня пошанування у світі оберегів минувшини, наша розмова з директором Музею пропаганди Наталією НИКОНОВОЮ.
— Наталіє Вікторівно, здається, ніде немає такого музею, як у Шепетівці, ні за оригінальністю архітектури, ні за таким сучасним спрямуванням…
— Дійсно, наш музей, який донедавна був своєрідним меморіалом пам’яті Миколи Островського — письменника, який жив у місті та став частиною його історії, є унікальним витвором мистецтва, архітектурною пам’яткою місцевого значення, художньо-монументальне оформлення якого здійснювали Почесний дійсний член Національної академії мистецтв України, член-кореспондент Академії архітектури України архітектор А.Ігнащенко, Народний художник України, лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка, Заслужений діяч мистецтв України А.Гайдамака.
Музей занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як «Будівля музею М.Островського» та присвоєно номер 2784-Хм (Наказ МКУ № 1162 від 06.12.2016 р.). А 1989 року музей, як унікальну архітектурну пам’ятку, включено до Міжнародного каталогу «Museums of world» («Музеї світу»), який видається у Німеччині, та каталогу «Музеї Європи». На даний час він входить до багатьох туристичних маршрутів, є привабливим туристичним об’єктом Хмельниччини.
До речі, цього року виповниться 75-річчя нашому закладу загалом, адже 22 грудня 1946 року музей М.Островського, тоді ще у старому приміщенні, вперше відчинив двері для відвідувачів.
Проте мале приміщення уже не могло приймати велику кількість екскурсантів, які їхали у Шепетівку звідусіль. Постало питання про розширення експозиційної площі музею. Перший камінь на місці майбутнього музею було закладено 1974 року, але будівництво фактично почалося у 1976-му. Музей збудовано поряд з пам’ятником М.Островському, утворюючи меморіальний комплекс.
А 16 червня 1979 року на урочистий мітинг з нагоди відкриття музею приїхали численні делегації. Ця подія висвітлювалася в усіх засобах масової інформації та по центральному телебаченню.
Нове приміщення дозволяло приймати більше відвідувачів, проводити масові заходи.
Відвідувачів вражала неординарна експозиція. Популярними у той час були читання, науково-практичні конференції з питань біографії М.Островського та історії Шепетівки, на які запрошувалися відомі письменники, композитори, артисти, художники. Музей став популярним далеко за межами України. Сюди часто приїздили делегації з-за кордону.
Однак не завжди у долі музею були світлі обрії. На початку 1990-х, після розвалу Радянського Союзу, музей опинився у досить скрутному становищі. Припинилося фінансування, яке надходило з тодішнього Хмельницького обкому комсомолу. Музей ледь існував.
— Як тут не згадати часи перемін…
— І вони, до речі, не раз вносили, так би мовити, корективи у долю нашого закладу. Зважаючи на скрутне становище музею, у травні 1994 року, на рівні області, було вирішено питання про передачу музею і майна на баланс обласного управління культури. Музей було перейменовано на Обласний молодіжний культурно-просвітницький центр зі статусом музею М.Островського.
У 1996 році до складу музею увійшов Шепетівський філіал обласного краєзнавчого музею, експозиція якого відтворює історію міста від ХVІ до ХХІ століття. Фонди закладу поповнилися документами та фотографіями з історії міста, предметами побуту, народних промислів, етнографії, археологічними та природничими колекціями тощо.
Відбулися зміни і в науковій концепції Обласного молодіжного культурно-просвітницького центру зі статусом музею М.Островського, яка розкривала біографію письменника з акцентом на його обмежені можливості здоров’я та стійкість у боротьбі з хворобою.
Проте з набуттям Україною незалежності почали змінювалися уподобання населення. Більше уваги стали приділяти вивченню історії рідного краю. Щоб залишатися затребуваним у відвідувачів, музей змінював форми роботи, розпочав тісно співпрацювати з молоддю та людьми з особливими потребами.
У 1990-х роках були запроваджені «інформаційні арени», «круглі столи», конкурси дитячої та юнацької пісні «Ваш вихід, маестро!», благодійні акції «Повір у себе» для дітей та молоді з обмеженими можливостями, які проводилися спільно з районним та міським центрами соціальної служби для молоді.
У 2004 році на наш заклад знову чекали зміни — до 100-річчя від дня народження М.Островського, згідно з рішенням 12-ї сесії Хмельницької обласної ради, було відновлено статус музею і змінено його назву на «Комунальний заклад культури «Обласний літературно-меморіальний музей Миколи Островського».
— Попри загальну уяву, що музей – це щось статичне, де зберігаються старожитності, ваш заклад справляє враження постійного розвитку, так би мовити, життя в унісон з країною, її громадянським суспільством…
— Так і повинно бути. Колектив музею займається науково-дослідною, культурно-просвітницькою та пошуковою роботою, стежить за новими тенденціями у сучасному музеєзнавстві, працює над створенням позитивного іміджу закладу, шукає шляхи просування його в культурно-мистецькому просторі України.
До речі, музей має розвинену інфраструктуру: простору виставкову залу (125 кв. м.), актову залу у вигляді амфітеатру на 230 місць, малу залу у підвальному приміщенні, велику площу перед музеєм, зручну автостоянку. І це ми використовуємо у своїх проєктах, заходах, розрахованих на залучення широкої аудиторії.
Так, у 2008 році було започатковано Дні Європи «Європейська феєрія», регіональне культурно-мистецьке свято «Полум’я життя» для людей з обмеженими фізичними можливостями, що згодом переформатувалося у Всеукраїнську школу майстерності і проводилася спільно з ВГО «Народна академія творчості інвалідів» (м. Київ), «Артмузейка» (організація змістовного дозвілля дітей з сільської місцевості під час літніх канікул) тощо.
Також у краєзнавчому відділі музею було створено нові розділи експозицій «Природа рідного краю», «Етнографія та побут Шепетівщини». Ще з 2014 року науковці музею почали брати участь у грантових проєктах для залучення додаткових коштів та розширення музейних експозицій.
А 2016 року в музеї відкрито експозицію «Борці за Україну», де висвітлюються події Революції Гідності, окупації Криму Росією, військові дії на Сході України. В експозиційній залі проводяться патріотичні уроки, зустрічі з побратимами загиблих, з їхніми матерями та рідними. У пам’ять полеглих у війні шепетівчан видано книгу «Пам’ятати їхні імена…».
Протягом 2017–2020 років науковці музею здобули грантові підтримки на навчання як у музеях України, так і за кордоном (м. Відень (Австрія), м. Берлін (Німеччина)).
Науковці музею беруть активну участь у програмах з музейної педагогіки та запроваджують їх у життя.
З 2017 року музей розпочав співпрацю з польськими колегами. Так, у травні було проведено перший навчальний семінар за участі працівників музею «Galerea Labirynt» (м. Люблін, Польща) і домовлено про подальшу співпрацю.
Активно співпрацюємо з Українським культурним кризовим медіа-центром мистецького напрямку та мистецькими ініціативами.
— Сучасний статус закладу як Музею пропаганди теж зумовлений якісними зрушеннями українського суспільства, яке останнім часом зазнає доволі динамічних змін?
— Як ми знаємо, у 2015 році було ухвалено Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їхньої символіки», спрямований на звільнення від впливу та наслідків комуністичної ідеології в усіх сферах життя країни та суспільства. У його світлі актуальним завданням для держави є підвищення поінформованості громадськості про злочини, вчинені представниками комуністичного режиму, причини, механізми їхнього скоєння та зміна ідентичності українців.
Тож 20 березня 2020 року «Комунальний заклад культури «Обласний літературно-меморіальний музей М.Островського» був перейменований на КЗК «Музей пропаганди» Хмельницької обласної ради зі зміною профілю з літературно-меморіального на історичний. Враховуючи музейні фонди, експозицію, оформлення музею та його імідж з радянських часів як «комуністичного» музею, наші наукові співробітники, за підтримки Українського інституту національної пам’яті, виступили з ініціативою перейменувати музей на Музей пропаганди і створити унікальну науково-дослідну, просвітницьку інституцію з концепцією, в основі якої лежало б дослідження комуністичної тоталітарної пропаганди, її видів, засобів та механізмів впливу на свідомість людей, осмислення наслідків тоталітарного минулого.
Незважаючи на те, що музей поки знаходиться у процесі розробки нової наукової концепції, в експозиції співробітники музею висвітлюють історію України радянської доби, що розвінчує історичні міфи, створені радянською пропагандою з метою маніпулювання свідомістю людей, на прикладі біографії радянського письменника М.Островського, показують, як пропаганда радянського режиму замовчувала й міфологізувала не лише історичні події, а й біографії людей, нівелювала права людини, її цінності в умовах тоталітарного режиму. На це нині спрямована пошукова, виставкова та масова робота музею.
— Якими Ви бачите перспективи розвитку закладу?
— Музей має стати унікальним майданчиком для розвінчування радянських міфів, викриття злочинної радянської практики спотворення історії та викривлення реальності. Сформовані у радянський час концепція, архітектурна форма та зміст цього комплексу самі по собі уже є матеріалом, що має бути використаний для дослідження та всебічного розкриття механізмів пропаганди радянського тоталітарного режиму. З цієї точки зору музей має величезний потенціал стати потужним інструментом декомунізації та подолання наслідків радянської пропаганди, формування навичок критичного мислення у своєї аудиторії.
Подібний підхід до трансформації місць пам’яті, пов’язаних із складними сторінками нашої історії, відповідає найкращим практикам міжнародної музейної та пам’яткоохоронної справи. Зокрема, показовим є досвід Німеччини, яка і досі долає наслідки двох тоталітарних режимів — нацистського та комуністичного.
Дослідження та популяризація знань про пропаганду та протидію їй у спеціалізованій музейній установі сприятиме відновленню національної пам’яті українського народу, відстоюванні прав та свобод людини, формуванню у громадян України критичного мислення, дієвого патріотизму та власної ідентичності.
Основними напрямками діяльності закладу є інформування громадськості про маловідомі сторінки трагічної історії України, розвінчування історично-політичних міфів часів тоталітарного режиму, міфів у біографії Миколи Островського, розкриття антиукраїнської політики «великого терору», яка суттєво деформувала людину та систему її цінностей. Також завданням музею є пошук критичного переосмислення тоталітарного минулого, дослідження тоталітарної пропаганди, її природи та наслідків.
— Дякую Вам за розмову.
Володимир НИТКА.