Мистецтво оновлює і очищає нас

Професія викладача мистецького навчального зак­ладу – одна з найбільш творчих і складних професій, у якій поєднані і педагогіка, і мистецтво. Фахове спрямування, формування професійної компетентності викладача художньої школи включає широку ерудицію у галузі художньої культури, педагогіки, мистецтвознавства, естетики, володіння практичними уміннями й навичками. А ще — бути неабияким психологом.

Такими навичками володіє Роман Галімський, який присвятив себе цій професії і працює у Шепетівській дитячій художній школі з 2009 року.
Роман з раннього дитинства відчував потяг до мистецтва. Так опинився у Шепетівській дитячій школі мистецтв, у класі декоративно-прик­ладного мистецтва, у викладача В.В.Монтача.
Ще у далекому 1999 році Роман став переможцем у міському конкурсі дитячого малюнку на тему «Афганістан: біль і пам’ять», у 2000 році нагороджений грамотою та дипломом першого ступеня, як переможець обласної виставки художніх робіт учнів дитячих мистецьких навчальних закладів.
Дякуючи Валентині Пасічник, голові Шепетівського осередку Спілки поляків, яка організовувала поїздки до Польщі талановитим дітям, серед яких був і Роман, три роки поспіль він брав участь у виставках в Лабуньє, отримував нагороди. З того часу там у нього з’явилися друзі — Ага і Петр, з якими й досі підтримує дружні стосунки. Мріє зустрітися з ними після перемоги.
Навчаючись у Рівненському державному гуманітарному університеті на художньо-педагогічному факультеті, Роман займався науковою роботою, його роботи «Дослід­ження творчості Антоніо Гауді» та «Т.Г.Шевченко як художник» оцінювались на відмінно.
І весь час він творив. Неодноразово організовував виставки своїх робіт у Шепетівці, зокрема, у Музеї пропаганди, у міському будинку культури. Двічі, до 2014 року, Роман брав участь у пленерах художників України в Криму, де представляв Хмельницьку область.
Палітра життя Романа змінювалась від темних до яскравих кольорів. Зараз він щасливий чоловік і батько. Виховуючи сина Остапа, змалечку навчає його бачити прек­расне. І, звичайно, нині темних кольорів додає війна.
Але, незважаючи ні на що, саме мистецтво дає надію. Роман Олегович, віддаючись професії, старається розкрити дітям всю красу світу, вкладає у навчання вихованців серце і душу, щоб відволікти і захистити дитячу психіку від непростого сьогодення.
Його завжди захоплюють малюнки дітей. Допитливе дитяче око проникає у навколишнє середовище, помічає те, на що дорослі зазвичай не звертають увагу. Для дитини малюнок є виявленням її емоційного стану.
Роман пишається колишніми вихованцями, які обрали нелегкий, але цікавий творчий шлях і стали митцями-професіоналами. Він переконаний, що до дитячої художньої школи треба приймати усіх дітей — і тих, хто прагне малювати, ліпити, незважаючи на ступінь обдарованості, і тих, які не виявляють особливого інтересу до образо­творчого мистецтва.
Заняття у художній школі прищеп­люють любов до рідного краю, народної творчості, знайомлять дітей з мистецтвом графіки, живопису та скульптури, поглиблюють та розширюють загальний культурний світогляд. Діти, які закінчили художню школу і не займаються мистецтвом професійно, на все життя зберігають любов до нього і малюють, як кажуть, для душі. Трапляються випадки, коли діти, які на думку педагогів мають дуже посередні здібності до малювання, згодом стають художниками-професіоналами.
За свою творчу роботу та високу професійну майстерність Роман Гамімський був неодноразово нагороджений грамотами управління культури, туризму і курортів Хмельницької обласної державної адміністрації, обласного науково-методичного центру культури і мистецтв, Шепетівської міської ради, районної державної адміністрації.
Роман упевнений, що мистецтво здатне творити дива та змінювати людину на краще, воно оновлює та очищає нас.

К.ВАСИЛЬЧЕНКО.