«Губернским городом в Волынской губернии быть Новограду-Волынскому, который устроить при местечке Звягеле», — написала п’ятого липня 1795 року російська імператриця Катерина ІІ. Через рік із нагоди створення цієї губернії (вона проіснує до середини 1920-х) влада влаштувала свято. Серед наїдків, представлених простолюдинам, фігурували «жаренный целый вола с позолоченными рогами», «десять кадей, наполненных водкой, пивом и медом», а також «піраміди» зі сотень штук смаженої птиці.

Ідея створення на заході Російської імперії кількох нових губерній з’явилася у імператриці Катерини Другої після перших «успіхів» у справі загарбання земель Польщі.

Нагадаємо, що наприкінці XVIII століття йшла військова агресія Росії, узгоджена з Австрією та Прусією (внаслідок неї ці три країни обопільно «стерли» Річ Посполиту з карт і вона зникла як держава на більш ніж століття).

Особливого оптимізму імператриці додала російська перемога у бою з польськими військами на чолі з племінником польського короля Понятовським біля села Жиленці на Шепетівщині 18 червня 1792 року.

«Можно бы учредить… на Волыни Изяславскую губернию, в называемом ныне городе Заславе, который впредь древним именем своим Изяславом называться имеет, или в Константинове, где по местному усмотрению то удобнее кажется», – поділилася вона міркуваннями із Михайлом Кречетніковим (очолював російські окупаційні війська на Правобережній Україні) 8 грудня 1792 року.

Оскільки «другий» поділ Польщі в 1793-му «зафіксував» за Російською імперією Східну Волинь (з Шепетівщиною), Поділля, Київщину, Брацславщину та білоруські землі, російська імперська влада взялася за розбудову на нових територіях «своїх» адміністративно-територіальних одиниць.

Сьомого квітня 1793 року Кречетніков опублікував у Полонному маніфест про приєднання до Російської імперії «деяких областей» Польщі. Ним, зокрема, були зафіксовані такі крайні «точки» кордону Росії з Польщею на захід від Шепетівки: Катербург (нині с. Катеринівка на Тернопільщині), Варковичі (село на Рівненщині).

23 квітня Катерина Друга проголошує створення на основі здобутих польських земель нових губерній: Ізяславської, Брацславської та Мінської. Кречетніков стає генерал-губернатором Ізяславським, Брацславським і Мінським.

Він оселяється у Лабуні (нині с. Новолабунь на Полонщині), в двоповерховому палаці колишнього польського воєводи Стемпковського (відомий своєю участю у придушенні Коліївщини), звідки «наглядає» за трьома губерніями, а також керує Ізяславською губернією.

Утім, через те, що 9 травня генерал-губернатор несподівано помер у Меджибожі, на його місце призначають Тимофія Тутолміна. А «важелі» керування Ізяславською губернією переходять у руки іншого «новачка» – Василя Шереметьєва.

Цього чоловіка дратувала лабунська «глушина», тож він зробив вибір на користь Житомира. В основному саме звідти і керував Ізяславською губернією.

За його часів, восени 1793-го, до Катерини ІІ-ї у Петербурзі «допустили» депутацію із Ізяславської губернії – польську та спольщену знать, яка спробувала «виторгувати» в правительки хоча б якусь дещицю зі свого колишнього привілейованого статусу.

Їх Катерина прийняла у Ермітажі. Зокрема, князеві Ієроніму Сангушку (колишній польський воєвода Волині) надала чин генерала від інфантерії. А його сина Євстафія, котрий колись був генералом військ польських, «обдарувала» чином дійсного таємного радника і камергера.

Тутолмін упродовж 1794 року постійно «підганяв» Шереметьєва в справі виготовлення планів міст, які увійшли до Ізяславської губернії. Той не надто цим переймався, тож генерал-губернатор справу фактично перебрав на себе.

Після того, як стався «третій» поділ Польщі й до Російської імперії відійшли волинські землі навколо Володимира, Ковеля, Луцька, Кременця та Дубно, генерал-губернатор Тутолмін задумав «влити» їх у Ізяславську губернію, а новостворену внаслідок цього адміністративно-територіальну одиницю назвати «Волинською».

У червні 1795 року він написав Шереметьєву, що той уже – «губернатор Волинський», а його губернія поділятиметься на такі повіти: Заславський, Лабунський, Корецький, Острозький, Рівненський, Чуднівський, Овруцький, Радомишльський, Житомирський, Дубровицький, Луцький, Володимирський, Ковельський.

А от Дубенщиною та Старокостянтинівщиною «нарізали» сусідню, Подільську губернію.

П’ятого липня 1795 року виходить новий рескрипт Катерини Другої: «Губернским городом в Волынской губернии быть Новограду-Волынскому, который устроить при местечке Звягеле».

«Презентація» нової адміністративно-територіальної одиниці в Житомирі, на яку пішло 250 тисяч російських рублів асигнаціями, сталася 6 серпня 1796-го. До палацу дворянського зібрання для простого люду підкотили «десять кадей, наполненных водкой, пивом и медом». На видному місці виставили «жаренного целого вола с позолоченными рогами». Неподалік купчилися «піраміди» зі сотень штук смаженої птиці, було й більше десяти смажених «боровів»…

Але рівно через три місяці імператриця Катерина Друга помирає. Першого губернатора Волинської губернії Михайла Миклашевського (1796 р.) швидко звільняє її наступник (мовляв, він у донесеннях часто вживає нецензурну лексику).

Наступники Миклашевського довго на посаді не затримувалися. Тож Павло І-й, з метою «исправления беспорядков», у 1800 році призначає волинським губернатором Івана Куріса. Втім, «кадрова чехарда» на ньому не зупинилася…

Попри все це, Новоград-Волинський залишається формальною офіційною столицею Волинської губернії майже десять років – до 1804-го. З того часу, за вказівкою імператора-наступника Катерини ІІ-ї Павла Першого, губернським центром стає Житомир. Цю новацію благополучно пережив Гаврило Решетов, який керував губернією аж до своєї смерті у 1805 році.

А Волинська губернія з центром у Житомирі існуватиме й надалі, аж до середини 1920-х років. Увесь цей час за нею «числилося» й наше містечко Шепетівка.

Володимир КОВАЛЬЧУК.