ГОЛОВНА СТОРІНКА Цікаво Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, МІЙ РІДНИЙ КОСЬКІВ!

Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, МІЙ РІДНИЙ КОСЬКІВ!

21 переглядів

Ви бували коли-небудь у Коськові? Приїдьте і подивіться на його мальовничі краєвиди: неподалік села – ліс, є сосновий бір, хати розміщені на обох берегах річки Хомори, де любителі риболовлі можуть вудити рибу, а дітвора відпочивати.
Село наше велике, а тому потрапити у центр села зручніше і швидше двома кладками, які розміщені через річку Хомору.
Для мене Коськів – «мала батьківщина». Тут проживає моя велика родина, де майже усі працювали у сільському господарстві. Таких родин у селі було багато.
Старшим людям довелося усього зазнати – і холоду, і голоду, але країна помаленьку виживала, виживали і односельці.
Я пам’ятаю, як через наше село їхали підводами у Гриців на базар. А Гриців тоді був районним центром. Добиралися з дальніх сіл, дороги були грунтовими, їхати було важко, тому люди зупинялися біля хати моїх дідуся та бабусі, які жили на околиці села, пили воду з криниці, біля якої висіли дерев’яне цеберко та кухоль. А зимою зупинялись погрітись, бо шлях був не близький.
Я ще пам’ятаю, як «журавками» набирали воду, щоб напоїти худобу. Було у селі понад 550 дворів, працювали у восьми бригадах, і в кожній — по декілька пар коней. Підводами возили у поле людей. Натомлені були, але їхали додому і співали.
Усе було, як у поезії Тараса Григоровича Шевченка, — «плугатарі з плугами йдуть, співають, їдучи, дівчата, а матері вечерять ждуть…».
У кожній хаті проживало по 6-10 осіб і ніхто не ворогував між собою. Толокою одне одному допомагали.
Тепер життя змінилось. Немає у селі сільськогосподарських будівель, у яких було повно коней, корів, телят, овець та птиці. Був великий машинно-тракторний парк, майстерні, слюсарні. Працювали млин, крупорушка, пекарня, де випікали смачний хліб. До послуг сельчан працювала лазня. На випадок пожежі була своя, як казали, «пожарка».
Для усіх у селі вистачало роботи, а нині молодь роз’їхалась по світу у пошуках кращого життя. Ніхто нині не будується, бо населення стало зовсім мало. А так хочеться, щоб у селі «гуділо, ревіло».
Є у нас дуже гарна двоповерхова школа. І як би було добре, щоб у ній навчалося багато учнів…
У мої шкільні (п’ятдесяті) роки було стільки дітей, що працювати вчителі з різних районів областей України. З нашої школи вийшли кандидати наук, лікарі, інженери, військові й просто хороші трудолюбиві люди.
Хоча не так у нас усе погано – є пошта, медпункт, будинок культури, магазини. Усе, сподіваюся, налагодиться, коли закінчиться війна на Сході України. Скільки було недоспаних ночей у матерів, які чекали повернення синів із зони АТО…
Ми, коськівчани, схиляємо голови перед нашим земляком, героєм-захисником Сергієм Миколайовичем Оврашком, який загинув за усіх нас, і висловлюємо співчуття батькам та його родині.
Нехай назавжди зникне слово «війна» і щоб мир настав на нашій українській землі.
Моє життя уже майже прожите, але я хочу бачити і буду молитися Богу за тих, хто поліпшить буття коськівчан, зробить його комфортним.
А наостанок мої поетичні рядки:
Пройшло не рік уже, й не два,
Як я зістарілась сама.
Та все ж на світі любо жити,
Дітьми й онуками радіти
І над усе село своє любити!
Отож, любіть свою «малу батьківщину», і Україну любіть!
З ПОВАГОЮ ПЕНСІОНЕРКА ПАВЛІНА ІВАНІВНА ГІНГІН, СЕЛО КОСЬКІВ.
ФОТОКАРТКА З ІНТЕРНЕТУ.

Залиште Ваш коментар
Перевести