З початку липня набуде чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», за яким їх можна буде купувати та продавати (з певними обмеженнями). Ще одним правовим актом (його наприкінці травня підписав Зеленський під час Всеукраїнського форуму «Україна 30. Земля») унормовується, зокрема, те, що землі державної власності за межами населених пунктів (крім земель, які потрібні державі для виконання її функцій) передаються в комунальну власність сільських, селищних, міських рад.
Дуже дивно, але на цьому фоні практично не чутно бурхливих заяв противників «оборудок» із землею, які рясно заповнювали інформаційний простір у часи Леоніда Кучми та Віктора Ющенка. Певним винятком є, хіба що, нещодавня акція 22 травня у селі Березівка на Київщині, де за участі Юлії Тимошенко та представників партії «Батьківщина» зібралася 11-тисячна ініціативна група, організована фермерськими й аграрними асоціаціями та профспілками, громадськими активістами, щоб сформулювати питання для майбутнього «земельного» референдуму.
Але ще не ясно, чи він узагалі відбудеться, бо для цього треба зібрати хоча б три мільйони підписів. Ну і політичної волі «верхів» щодо його проведення не помітно. Та й, зрештою, що зможе дати це масштабне опитування країні, де земля і так, на думку багатьох, давно є предметом усіляких підозрілих махінацій?
«Шепетівський вісник» звернувся до людей на вулицях міста із проханням поділитися власними міркуваннями стосовно того, наскільки ефективно нині в Україні ведеться господарювання на землях, а також висловити думки щодо тих новацій у цій сфері, що очікуються незабаром.
Поліна Борисівна, пенсіонерка, 72 роки:
– Загалом я не проти земельної реформи. Але подивіться, що нині у крамницях робиться: картопля – з Єгипту, часник – із Китаю. Буряки – по 15 гривень за кіло! Де ж тоді, скажіть мені, масова і недорога продукція, вирощена на наших чорноземах?
Іноземцям, думаю, права купувати чи продавати землю надавати не варто. А якщо громадяни України прагнуть її придбати, то треба так зробити, щоб вони дійсно землею займалися, її обробляли, а не лише «володіли». Бо лише мати земельну власність замало. Господарювання на землі – важка робота. Хотілося б, щоб першість у сільському господарстві України належала фермерам, а не великим агроформуванням. І щоб не тільки вирощували продукцію, але й її переробляли. Саме наше нам хочеться купувати, а не імпортне втридорога…
Хтось скаже, що земельні реформи запроваджують тому, бо країні бракує коштів. Але хіба ті гроші, що є, витрачаються з розумом? От, наприклад, навіщо нашій державі різні наглядові ради, члени яких отримують величезні зарплати? І чому, наприклад, членом наглядової ради «Укрзалізниці» свого часу став журналіст? Невже cеред 30- чи 35-мільйонного населення України не знайшлося фахівця згідно профілю підприємства?..
Кажете, нині не чути виступів противників купівлі-продажу землі? Можливо, це тому, що найкращі землі вже давно «роздерибанили»? Про те, що кожен громадянин України має право на безоплатне отримання земельної ділянки розміром до 2 гектарів для ведення особистого селянського господарства, я чула. А Ви маєте таку ділянку? Ні? І я ні. То про що можна говорити…
Василь, постійний передплатник «Шепетівського вісника», пенсіонер, вік не вказав:
– Повертаються дореволюційні часи, з їхніми «панами», власниками заводів й усім іншим. Кажу Вам як той, хто народився за часів Сталіна, пережив післявоєнне лихоліття, Маленкова, Хрущова, Брежнєва, інших керівників держави.
Що буде? Той, хто має мільйони та мільярди, почне українські землі правдами й неправдами (через «підставних» осіб, наприклад) скуповувати. Кажете, не продаватимуть більше 100 гектарів «в одні руки»? Але це можуть згодом змінити. Внесуть, приміром, якісь поправки у законодавство – і все. Знаєте, я сам за походженням із села, жив у Білогірському районі. Тому за тим, що відбувається в аграрній сфері, уважно стежу. На відміну від Сполучених Штатів Америки, у нашій країні, на жаль, законодавча база не стійка, постійно змінюється. «Сьогодні» один так «диктує», а завтра інший – уже по-своєму.
На мій погляд, після першого липня дрібних власників землі у сільській місцевості не побільшає, а поменшає. Адже, якщо село не велике, віддалене від райцентру, то хто там і за що землю купуватиме? Пенсіонери за свої мізерні пенсії? Та і який сенс купувати їм земельну ділянку, якщо той пай, який є, повністю обробити несила?
Молодь має займатися сільським господарством. А вона по селах не затримується, до великих міст виїжджає або за кордон…
Мені теперішні земельні реформи чимось нагадують ваучерну приватизацію 1990-х. Як тоді люди з ваучерами повелися? Хто на базар заніс і продав, а хто і взагалі викинув кудись. Якщо порівнювати колишні колективні господарства із теперішніми приватними, то якщо перші господарювали за планом, то другі займаються здебільшого тим, що вигідне. Гречка, наприклад, не рентабельна? То її не сіятимуть взагалі…
Влада має зробити так, щоб у села поверталася молодь і там господарювала. Адже власникам паїв через свій поважний вік уже важко цим займатися. Інакше агрохолдинги землі поскуповують і що хотітимуть, те і робитимуть.
Людмила МЕЛЬНИЧУК, працювала механіком телефонної станції, 59 років:
– Я проти продажу землі та новацій у сфері земельних відносин, про які стало відомо останнім часом. Адже, думаю, землю зможуть насправді продавати невідомо кому. Інвестор на ту землю може «прийти» будь-який. А ще до законодавства вноситимуться зміни, уточнення. Зараз нам обіцяють одне, а згодом настане інше.
«Земельного» референдуму влада не провела, бо їй це не вигідно. Адже більшість людей висловиться проти. Це ще більше знизить її рейтинги, викличе «агресію» у народу. Внаслідок цих реформ, на мій погляд, для малих підприємців-аграріїв (хто не має великих грошей, хто не може взяти і оплачувати кредити, які обіцяють) стане жити гірше, ніж було.
Така думка складається, що підприємців кредитами у ще більшу кабалу заженуть, ніж це є тепер. І вони будуть змушені ту свою землю, на якій хотіли господарювати, за безцінь віддати, причому вже будь-кому. Якби була змога повернутися у часи Леоніда Кучми і відмінити його указ 1999 року про ліквідацію колективних господарств, я була б «за». Колективна форма господарювання краща. Кожен у колективі міг контролювати, так би мовити, як свій шматочок землі, так і загальний.
Богдан, директолог (займається інтернет-рекламою), 36 років:
– Якщо чесно, то за останніми змінами у сфері земельного законодавства не стежив. Можливо, справді внаслідок цього дрібних власників землі в Україні побільшає. Втім, думку пересічних людей там, «зверху», ніхто не запитує. Це «їх» ніколи не цікавить. Хоча говорити «у верхах» можуть багато… Загалом для селян краще, коли більш поширений колективний спосіб господарювання. Тому що переважній кількості людей так краще буде, аніж якщо власник чи роботодавець один.
Нині у селах мало хто хоче працювати, тож вони безлюдніють. Більшість прагне закріпитися у місті. І цих людей можна зрозуміти. Адже великі міста – це більші можливості.
Василь, токар, 59 років:
– Знаєте, нині є чимало досить професійних землекористувачів. Наприклад, мені такі відомі у селі на Шепетівщині: землю обробляють, вівці тримають. Чув, що багато де по Україні, навіть нині, у різний спосіб землі «скуповують», навіть дорого за наділи платять, наймають працівників для обробітку. Приймають на роботу простих, звичайних селян.
Я теж за походженням із сільської місцевості. Хоча нині мешкаю в Шепетівці, але не забуваю і про село Пиляї. Є власником паю, здаю його в оренду. Тим, у кого є пай, виплачують до 8000 гривень за користування ним.
Перспектива земельних реформ змушує замислюватися. Ставлюся до них неоднозначно. З одного боку, розумію, що землю треба обробляти. З іншого, не хочеться, щоб її колись скупили іноземці, бо це небезпечно. Дивно, чому перед такими доленосними земельними реформами, як тепер, не проводять референдум.
Підготували: Володимир КОВАЛЬЧУК, Володимир КОРОЛЬКОВ.