Володимиру Українцю – навіки сорок. Він родом із Шепетівки. Половину свого життя прожив і пропрацював у Запоріжжі. Яким запам’ятали Героя рідні та колеги – далі.
Вже минув майже рік як не стало її Володі. Та досі Любов Олександрівна не може змиритися з втратою сина. На столі – світлини, на яких її Вові назавжди сорок.
Син пані Любові – співробітник СБУ. Останні вісімнадцять років жив і працював у Запоріжжі. Там і загинув під час виконання бойового завдання.
Колеги Володимира розповідають, підполковник виявив чергову ворожу засідку неподалік села Білогір’я. Окупанти з технікою заховалися та планували масований удар по Запоріжжю. Аби завадити цьому, боєць центру спецоперацій скоригував артилерію ЗСУ по росіянах – ворога вдалося ліквідувати. Та окупанти завдали авіаційного удару у відповідь. Володимира не стало торік 29 листопада.
Того дня мама отримала на мобільний останнє повідомлення від сина.
Мама Володимира живе в одній з багатоповерхівок у місті Шепетівка. У кімнаті сина вона зберегла все як було вісімнадцять років тому.
У пані Любові – двоє синів, Володимир і Рома. Це, каже, її крила. Одне з них відтяла ця клята війна.
З дитинства, розповідає мама, Володя нічого не боявся. Після закінчення школи вивчився на рятувальника.
Мама розповідає, що її Володя навіть сам у Запоріжжі організував своє весілля. А за нареченою піднявся через балкон на висувній драбині.
Зі своїм чоловіком Ірина Українець познайомилась 17 років тому. Зустрілися на весіллі у спільних друзів. А вже через рік побралися й самі.
Разом подорожували Україною. Любили активний відпочинок та затишні прогулянки парком.
У 2016 Володимир долучився до лав СБУ. Ірина каже: робота була непроста, але вона підтримувала та розділяла його вибір.
Володимир горів роботою, підтверджують і колеги по СБУ. Кажуть, за що б він не брався, завжди викладався на повну та постійно працював над собою.
Велика війна застала Володимира у відпустці, розповідає мама. І він одразу повернувся у Запоріжжя.
Ірина розповідає: її чоловік вмовив поїхати з міста. Знову вони зустрілися лише через кілька місяців. Завжди були на зв’язку. Тиждень перед його останньою поїздкою на передову подружжя провело разом.
Цьогоріч влітку підполковнику СБУ Володимиру Українцю присвоїли звання Герой України. А наприкінці жовтня мама та дружина від президента України отримали орден “Золота Зірка”.
Нині ім’ям загиблого бійця СБУ названа одна із вулиць у Запоріжжі. А в рідній Шепетівці на школі, де він вчився і де досі вчителює його мама, меморіальна дошка.
Аліна Янчевська з Володимиром вчилася в одному класі, і навіть сиділи поруч на задніх партах. Тепер жінка тут викладає.
Володя завжди був патріотом, розповідає мама, із загостреним почуттям справедливості. І з честю проніс крізь життя прізвище Українець.
Любов Олександрівна у пам’ять про сина зібрала папку, де зберігає вирізки із газет і спогади побратимів.
Заряджай за Українця від херсонців! За Володю Українця по орках – вогонь!
За матеріалами Podrobnosti.ua