ГОЛОВНА СТОРІНКА ГОЛОВНІ НОВИНИ Не впізнали? Так виглядав центр «старосвітської» Шепетівки

Не впізнали? Так виглядав центр «старосвітської» Шепетівки

31 переглядів

Панорамне фото колишньої ринкової площі нашого міста з будинками обабіч – недавня знахідка ізяславчанина Володимира Федотова. Унікальну світлину чоловік розшукав у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського й передав «Шепетівському віснику».

«Родзинкою» знімку є зафіксована на ньому забудова довкола торгового майдану. Адже жоден із цих «цукеркових» будиночків з вигадливими екстер’єрами XIX століття донині не «дожив».

Зараз там, де «збігаються» вулиці Героїв Небесної сотні, Судилківська й Старокостянтинівське шосе, розташовується скромний скверик із пам’ятником Валі Котику «від піонерів України», а от століття-два тому щотижня тут вирувало велелюдне торжище.

За станом на 1913 рік воно «пафосно» називалося «базаром споживчого товариства графа Потоцького» (див про це: «Інститут рукопису…», фонд 10, справа 11710, аркуш 1284). Втім, як згадував перекази свого батька Якова старожил зі села Судилкова Степан Молоток, за розмахом торгівлі цей ринок суттєво програвав судилківському, де торгували по вівторках.

Головні шляхи, які вели до шепетівського ринкового майдану загальною площею 1,3 га, називалися Сошейною (тепер Героїв Небесної сотні), Славутською (зараз Валі Котика) й Судилківською. Щонеділі з усіх усюд з’їжджалися ними люди, аби придбати чуже чи збути своє.

Гамірне місце у центрі Шепетівки у ХІХ – на початку ХХ ст. швидко «обросло» будинками найрізноманітніших форм і конструкцій. Там «виростали» переважно добротні муровані споруди з «елітним» (не солом’яним) дахом. Деякі – декоровані вигадливими балкончиками та піддашками з ажурним різьбленням.

Часто у цих гарних будинках розміщували крамниці. У квітні 1919 року, коли вирували події Української революції, їх відвідав Тедор Федусь – житель м. Радивилова, якого місцева управа делегувала у Шепетівку, щоб виміняв кілька вагонів гасу на харчі. У спогадах чоловіка «Українська військова національна поліція в м. Броди» («Броди і Брідщина: історико-мемуарний збірник», Торонто, 1988, с. 170-175) читаємо:

«Заходжу до однієї крамниці… Зустрічає гарна 18-річна дівчина-єврейка. Питається: «Що вам угодно?». Я відповідаю: «У вас є цигаретки?». — «О! Їй Богу нема!». Далі питаюся, чому порозкидані папери й різні пачки на сходах. Дівчина говорить: «Уранці, о 8-ій годині, прийшло якихось 6 чи 8 вояків і хотіли купити табаку і цигареток. Купець запитав їх, які в них гроші. Вояки сказали – українські гривні та карбованці. Купець не захотів брати українських грошей. Тоді вояки почали самі шукати цигаретки і тютюн. За півгодини відійшли до цукрового заводу».

…«Строкатість» забудови навколо шепетівського ринку навіть здивувала видатного етнографа, члена Всеукраїнської академії наук Данила Щербаківського. «Будинки в містечку досить хаотичної архітектури, дахів двоскатних. В багатьох стільки бічних прибудов, що трудно розібратись у загальній архітектурі», – занотував 10 серпня 1926 року вчений про побачене у Шепетівці.

Проте Данила Михайловича більше цікавили церкви, синагоги та цвинтарі, тож ринкової площі він не сфотографував. Зате його наступник, працівник Харківського Музею українського мистецтва Павло Жолтовський (до речі, родом з Ізяславщини), це зробив, бо вивчав і «цивільну» містечкову забудову.

«Улітку… у себе на Шепетівщині мабуть доведеться зайнятися архітектурою», – написав він 5 березня 1928-го у Житомир, до керівника відділу Волинського науково-дослідного музею Василя Кравченка.

Вочевидь, тієї саме весни Павло Миколайович завітав у Шепетівку та зробив знімок, про який наша стаття. Тим більше, що в описі фотографій дослідника, складеному істориком Стефаном Таранущенком (див. фонд 227, справа 498 «Інституту рукопису…»),  уточнюється: фото «Ринок» зроблене у 1928 році.

Пригляньмося до світлини (певно, її Жолтовський робив з боку церкви, що до 1930-х років стояла у районі «дзеркального» універмагу). Видно більше десятка різних будівель. На трьох із них проглядаються вивіски. Дві ми змогли розібрати. Дім, що третій ліворуч, – «Поліклініка». Над входом до споруди, яка є другою  праворуч, висить вивіска із чудернацькою назвою «Робміство».

Цікаво, що на обидві ці вивіски звернув увагу харків’янин Павло Атецький, коли доля закинула його в Шепетівку навесні 1925 року. Про побачене, коли прямував повз головну торгову площу Рози Люксембург (приблизно з району теперішнього міського відділу поліції у бік цукрозаводу), залишив письмові спогади.

Вивіску «Робміство» над однією з будівель чоловік «цитує» (бо, певно, був російськомовним) як «Робгорство». А поліклініку не лише зауважив, а навіть похвалив: «По дорозі кидається в вічі велика вивіска робітничої поліклініки. Вона не тільки обслуговує трудяще населення містечка, а й селянство околишніх сіл».

А ще Атецький помітив у центрі напіврозвалені (після лихоліть Першої світової війни) будинки. До речі, схожий «непрезентабельний» вигляд має кам’яниця, яка на фото Жолтовського друга ліворуч. Втім, гість із Харкова оптимістично констатував: центр Шепетівки поволі ремонтується, площу Рози Люксембург брукують, а «по вулицях, хоч і кволенько», навіть «світить електрика».

Плафон із електролампочкою, що висить на стовпі біля першого будинку ліворуч (див. фото) – цьому доказ. Вуличне освітлення тоді у Шепетівці ще було «екзотикою». Якщо вірити брошурі Центрстатуправління УСРР «Матеріяли до опису округ УСРР. Шепетівська округа» (Харків, 1926 р.), у віданні комунальників на все містечко тоді нараховувалося «аж» 12 таких «точок горіння».

А куди ведуть усі ці численні телеграфні стовпи, що на знімку? Може, до поштово-телеграфної контори? Вона функціонувала на вулиці Судилківській з 1888 року. Споруду «пошти» зруйнували німецькі загарбники 1942-го.

Не даремно на світлині Жолтовського на місці шепетівського торжища немає жодної споруди, воно лише обнесене дерев’яним парканом. Адже 30 квітня 1925 року газета «Радянська Волинь», що виходила у Житомирі, писала: «У Шепетівці розібрано старий базар. Розпочато працю по влаштуванню нового».

Проте «оновлений» ринок місту надовго не знадобився. В 1930-х роках його перенесли зовсім у інше місце — туди, де він, власне, діє й нині. А що ж зі старим торжищем і його спорудами? Вони зазнали непоправної шкоди під час радянсько-німецької війни, яка «збрила» архітектурний «ландшафт» міста практично «під нуль». (Загалом у роки війни знищено 60 відсотків усієї міської забудови).

Потім «клапоть» колишнього торгового майдану Шепетівки назвуть площею Миколи Островського. 1958 року біля неї закладуть сквер. Втім, ще довго, аж до початку 60-х, поблизу збиралися підводи, з яких селяни продавали дрова, сіно, солому, фураж. «Фактично тут влаштовано другий міський базар», – писала газета  «Шляхом Жовтня» у номері за 9 квітня 1960 року.

Ну, а міські дітлахи полюбили грати у скверику у футбол. «Б’ють так, що на деревах і чагарниках не лишається живого місця», – йшлося в одному з липневих чисел газети за 1963 рік.

Фото надав Володимир ФЕДОТОВ.

Залиште Ваш коментар
Перевести