Уже майже рік російські варвари безжально вбивають мирне населення, руйнують села і міста, нищать усе, що наш народ створював століттями. Щоб повернути мир на зранену українську землю, сотні тисяч людей стали на її захист. Разом із тими, хто взяв до рук зброю, виборює Перемогу на своєму, волонтерському фронті, й очільниця благодійної організації «БФ «Неймовірні люди» Руслана Ребекевша.
Волонтерською діяльністю пані Руслана почала займатися з перших днів повномасштабного вторгнення.
— Десь на другий-третій день війни до Шепетівки почали приїжджати вимушені переселенці. Щоб хоч якось допомогти людям, які опинилися у скрутній ситуації, я розмістила свій номер телефону на сервісі «Прихисток» із запрошенням поселитися у моєму будинку. Пригадую, що тоді мій смартфон ледь не розірвався від такої величезної кількості дзвінків. Розуміючи весь масштаб трагедії, я зайнялась пошуками різноманітних варіантів безкоштовного помешкання для переміщених осіб, — розповідає Руслана.
Коли потік переселенців дещо спав, волонтерка почала своїми силами та за допомогою небайдужих людей збирати гуманітарну допомогу: їжу, теплий одяг, ліки, засоби особистої гігієни.
— Я написала оголошення у шепетівській спільноті про те, що багато людей, які втекли від війни й нині живуть у Хмельницькій області, потребують нашої підтримки й допомоги. На мій заклик відреагувало чимало шепетівчан. Тож уже наступного дня у свій гараж я завезла три автомобіля з необхідними речами, — згадує пані Руслана й додає: — Допомоги від звичайних громадян було так багато, що на четвертий місяць війни мені довелося шукати окреме приміщення для зберігання всієї гуманітарки.
Спершу жінка розбирала й сортувала речі самостійно, згодом до Руслани приєдналася пані Катерина, переселенка із Черкащини. Разом із нею вони їздили сусідніми селами, пропонуючи допомогу тим, хто її потребував.
— Ми приїжджали до сільської ради чи до клубу, розкладали довгий брезент і розставляли десятки ящиків, у яких було все необхідне. Це виглядало наче базар, люди приходили та з вдячністю забирали привезені речі. За один день ми встигали об’їжджати близько 5-6 сіл, — продовжує розповідь пані Руслана.
Згодом волонтерська команда значно побільшала, до неї долучилося близько 18 осіб. Більшість із них — люди, які в один момент через війну втратили все: роботу, бізнес, житло, зарплату і звичний спосіб життя. Найстаршій волонтерці, Лідії Іванівні Безуглій, — 72 роки, а найменшому, Ярославу Юрченку, — лише 10, але він уже має посвідчення волонтера та подяку за свою діяльність.
— Коли ми привозили переселенцям продукти харчування, одяг, взуття, вони підходили до мене й запитували, чим можуть бути корисними. Саме тоді я зрозуміла, що кожен із них хоче робити все задля того, щоб наблизити Перемогу та якомога швидше повернутися додому. Сьогодні цих неймовірних людей я можу сміливо назвати не лише своїми друзями, а й справжньою родиною, яка весь свій вільний час, енергію, талант присвячує доброчинним справам, — каже жінка.
Офіційний статус благодійної організації «волонтерська родина» отримала лише у грудні 2022 року. За словами Руслани, необхідність у юридичному оформленні з’явилася тоді, коли волонтери стали допомагати не тільки переселенцям, а й військовим.
— Коли наші хлопці, які знаходились на передовій, почали просити нас про закупівлю тепловізорів, ґаджетів, автомобілів і дронів, які складно дістати без офіційної реєстрації фонду, я з моїм братом Олександром взялися за його юридичне оформлення. Уладнавши усі формальності, одразу запустили збір коштів на військовий автомобіль, потім — на ще одне авто та кілька тепловізорів, — розповідає очільниця благодійної організації.
Окрім того, БФ «Неймовірні люди» дбає і про тих захисників, які отримують медичну допомогу у Шепетівській багатопрофільній лікарні.
— Ми забезпечуємо хлопців одягом, шукаємо для них перукарів. А наші дівчата-волонтерки печуть їм смачнющі пироги з яблуками та вишнями, готують домашню їжу, передають баночки з варенням, які самі закривали на зиму, — продовжує пані Руслана.
Також організація відправляє тонни гуманітарної допомоги мешканцям звільнених територій.
— Перші буси з різноманітною продукцією ми відправили на Харківщину. Пам’ятаю, коли розмістила допис з проханням допомогти жителям щойно деокупованого міста, наші склади одразу наповнили ліками, засобами гігієни, одягом і взуттям. Люди несли буквально все: мішки з картоплею, морквою, буряками, а ще — макарони, крупи, пляшки з олією. Та й на пальне ми тоді зібрали за лічені хвилини, — зазначає пані Руслана. — Волонтери фонду та мої рідні й зараз продовжують возити зібрану гуманітарку на звільнені території, зокрема на Херсонщину. За кілька останніх місяців війни ми відправили туди близько 25 тонн допомоги.
Віднедавна благодійний фонд почав опікуватися прихистком для старих і немічних людей, який розташований у м. Славуті.
— Якщо я бачу, що ми десь не задіяні, є якась відкрита ніша, я відразу беруся за те, щоб організувати максимальну підтримку в цьому конкретному напрямку. Але, зрозуміло, що сконцентруватися на всьому одночасно я не можу, тож передаю це іншим небайдужим людям, — ділиться волонтерка й зізнається: — Обравши одразу кілька напрямків діяльності фонду, ми використовуємо й чимало способів для залучення якомога більшої кількості допомоги.
Ось і днями шепетівські волонтери на чолі з Русланою Ребекевшею зібрали і спакували повний автомобіль смаколиків для наших захисників під Авдіївкою.
Так, зокрема, «Неймовірні люди» у соцмережах щодня публікують дописи з проханням донатити для ЗСУ, переселенців та жителів звільнених територій; проводять благодійні ярмарки, на яких продаються прикраси, солодощі, малюнки та вироби з бісеру. Суттєво долучаються до допомоги й мешканці навколишніх сіл.
— Цього року багато людей колядували та щедрували не просто, щоб поширювати традиції, але й для того, щоб підтримати наших воїнів. Приміром, у селі Новичах парафіяни місцевої церкви за коляду назбирали 8,5 тисячі гривень, які передали на придбання тепловізора, — розповідає жінка.
Левову частку пожертв фонд отримує від місцевого бізнесу та людей з-за кордону: із Польщі, Швеції, Франції, Великобританії. Ось і днями надійшла посилка з Польщі, у якій українки передали своє «тепло» та підтримку мужнім захисникам України.
— Зараз доволі часто можна почути про те, що люди стомилися від війни. Скажу відверто: ми цього не відчуваємо. Адже збори відбуваються так само швидко й оперативно, як і у перші дні повномасштабного вторгнення. Люди продовжують віддавати усе, що мають. Тож я упевнена, що ми обов’язково вистоїмо й переможемо клятих ворогів. Віримо у ЗСУ! — каже пані Руслана.
Аліна БОДНАРУК.