ГОЛОВНА СТОРІНКА СуспільствоЗахисники «Невидимий» подвиг наших земляків

«Невидимий» подвиг наших земляків

63 переглядів

Вони йшли у пекельне невідоме, йшли, щоб захистити свою землю, свою сім’ю, свою родину, свою країну від страшної чорнобильської біди. «Ліквідатори» — так називають тих, хто вступив у двобій з атомною смертю. Це завдяки їм існує наша країна, живемо ми, народжуються нові покоління.
Серед тисяч учасників ліквідації чорнобильської катастрофи були і наші земляки: В.І.Куркін, М.Д.Пащенко, Л.І.Мисик, В.В.Градомський, М.М.Мирончук, В.М.Куліш, Н.Д.Кошетар, А.Д.Шеремета, І.О.Божкевич, В.В.Карнаух, В.В.Коврига та М.І.Пилипенко.

Наприкінці літа 1986 року полковник В.І.Куркін зі своїм загоном був відряджений у с. Оране. Загін здійснював дезактивацію обмундирування, у якому працювали ліквідатори. На той час, крім них, таке завдання виконували ще три загони, які змінювали один одного.
Трудилися безперервно. За добу дезактивовували по 10-12 тонн обмундирування. За два тижні машини, на яких працювали, «набирали» стільки радіації, що їх доводилося міняти.
Віктор Іванович також працював у зоні «рудого лісу», у Чорнобильській промзоні, чотири рази був біля самого реактора. Його загін ніс чорнобильську «вахту» до кінця 1986 року.
По її завершенні В.Куркін отримав подяку від командування за зразкове виконання патріотичного обов’язку перед Батьківщиною і достойний внесок у справу ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Більше місяця, із середини вересня до середини жовтня 1986 року, були на ліквідації чорнобильської аварії М.Д.Пащенко та Л.І.Мисик. Вони працювали у м.Чорнобилі, проводячи дезактивацію навчальних закладів, установ та підприємств. За їхніми спогадами, з 6-ї години ранку до опівночі тривала робоча зміна. Люди, як мовиться, падали з ніг, але свою роботу не припиняли, бо знали, що від них залежить життя і здоров’я жителів Чорнобиля.
Також 26 квітня 1986 року за розпорядженням Поліського райкому партії на ліквідацію чорнобильського лиха був призваний А.Д.Шеремета. Бригада, у якій він був, проводила дезактивацію пришкільних територій та приміщень, вивозила радіоактивну землю. А ще йому з іншими ліквідаторами випало евакуйовувати людей із забрудненої радіацією зони, вивозити документацію та архівні матеріали.
«Чорнобильський» стаж Анатолія Дмитровича загалом склав 5 років і 2 місяці. Найважче було у 1986 році. Працювали цілодобово, мали лише кілька годин на відпочинок і знову приступали до роботи. Але кожен із них знав, що людське життя і здоров’я залежить від них.
«Хто, як не я» — таким був девіз у чорнобильських ліквідаторів. І вони з честю його пронесли крізь усі випробовування.
З кожним роком ми все більше віддаляємось від тих подій. Але мусимо пам’ятати про це, бо чорнобильська катастрофа – частина нашої історії, трагічна сторінка нашого життя.
Тож сьогодні ми дякуємо вам, шановні наші земляки-ліквідатори, за вашу працю, за ваш подвиг. Бажаємо вам здоров’я, миру і доб­ра! І щоб ніколи ніяка біда не захмарювала ваше життя!
Бережімо нашу землю, нашу природу, нашу Україну, бо вона у нас одна! До цього нас закликають уроки Чорнобиля.

Валентина ГРАБАРЧУК,
секретарка селищної
ради Грицівської ОТГ.

Залиште Ваш коментар
Перевести