ГОЛОВНА СТОРІНКА Історія «Од шкарлятини не тільки діти мруть, але й старі» (як інфекції «підкорювали» наш край)

«Од шкарлятини не тільки діти мруть, але й старі» (як інфекції «підкорювали» наш край)

19 переглядів

За останні 100 – 120 років жителям Шепетівщини допікали десятки різноманітних інфекційних хвороб. Але за масовістю та згубними наслідками на загальному фоні особливо виділялися тиф, скарлатина, дифтерія, віспа, кір.

Цікаву звістку про пошесть такого інфекційного захворювання як тиф у Заславському повіті Волинської губернії, куди входила і наша Шепетівка, знаходимо в газеті «Киевлянин» від 7 червня 1900 року.

Як там писалося, хвороба «підкосила» багатьох селян наприкінці 1899 – на початку 1900 років. Але (о, диво!) чомусь зовсім не зачепила повітовий центр Заслав. Газета стверджувала, що це сталося через вірян Свято-Миколаївської церкви. Вони у розпал моровиці «замовили» в Афонському монастирі «цілющі» ікони Спасителя й Богородиці. Й почепили їх по обидва боки царських врат культової споруди. А відтак, «епідемія не торкнулася міста, не дивлячись на вкрай антисанітарний стан вулиць, а особливо площ, які по неділям не прибираються і не підмітаються після ярмарок», – підсумував «Киевлянин».

За інформацією «Подольских известий», на початку 1911 року «тиф шлунковий, сипний та пьятнистий» лютував у Буйволівцях на Ярмолинеччині.

Значно потужніша хвиля тифу прокотилася нашим краєм у роки Української революції (1917 – 1921). За даними історика Олексія Журка, наприкінці листопада 1919 року в шпиталях і казармах Старокостянтинова знаходилися сотні тифозних бійців армії Української Народної Республіки.

19 грудня 1919 року не зміг перенести ускладнення, викликане епідемічним висипним тифом і помер (розвинувся тромбоз коронарних судин) Василь Тютюнник, один із найвидатніших воєначальників Армії УНР, автор «Проскурівської операції» (плану прориву військ УНР влітку 1919 року в напрямку теперішнього нашого обласного центру). До речі, на вшанування цього чоловіка поет Євген Маланюк написав «Баладу про Василя Тютюнника», де є такі рядки:

Шепетівка щулить вухо. Жмеринка гуде.

То устав Василь Тютюнник і полки веде.

Стука телеграф: Тютюнник. Плаче телефон:

– Йдуть – ідуть. З повік втікає підсовєтський сон.

Далі й далі йде дротами смертоносна вість.

Радійове коливання зимним змістом їсть.

1939-го у берлінській газеті «Голос» колишній військовий армії УНР пригадав (публікація вийшла під криптонімом «Ю. А-ко»), як наприкінці 1919 року перехворів на плямистий і поворотний тиф. Затим потрапив до табору для інтернованих військових у місті Ланцут. Проте на початку 1920-го звідти спромігся добратися поїздом до Шепетівки, прагнучи дістатися до своєї уенерівської військової частини. Втім, плани «у верхах» змінилися (почалася польсько-російська війна), а відтак чоловік неподалік станції Шепетівка «вийшов» з вагону, залишившись, таким чином, на польській території.

Коли Шепетівщину окупували нацисти, тут настільки загострилася епідемічна ситуація, що заговорили про початок «епідемії тифу». Втім, її унеможливили професійні дії колективу санстанції під керівництвом лікаря Макарова (див. газета «Речь» від 14 червня 1942 року).

Нагадаємо, що того саме року гебітскомісар Шепетівщини Ворбс розпорядився до 15 лютого «ознакувати таблицями» з двомовним написом «Загрожує небезпека» вхідні двері будинків у місті та всі в’їзди до сіл, якщо там були виявлені випадки захворюваності на: проказу, холеру, висипний тиф, жовту пропасницю, чуму, віспу, папугову недугу, родильну гарячку, епідемічний полеомеліт, бактерійне харчове отруєння, сибірську язву, паратиф, сам, туляремію, черевний тиф, туберкульоз, бруцельоз, тифтерію, епідемічне запалення мозку, церебро-спинальний менінгіт. Таблиці можна було зняти через відсутність випадків захворювань протягом шести тижнів після дезинфекції.

Далі, в другій половині ХХ століття, на Шепетівщині тиф уже так не «гуляв», як раніше. Його спалахи якщо і траплялися, то невеличкі. «1951 року, наприклад, на цю недугу захворіло 19 чоловік, а 1967-го – лише 12», – уточнює Світлана Христюк, помічник лікаря-епідеміолога Шепетівського міськміжрайонного відділу ДУ «Хмельницький обласний лабораторний центр МОЗ України».

Перші згадки у пресі ХХ століття про поширення на Волині гострого інфекційного захворювання скарлатина, спричиненого дією збудника стрептокока, датуються 1910 роком.

«У містечку Полонному од шкарлятини не тільки діти мруть, але й старі. Лікаря нема й пошесть шириться»,– констатувала газета «Рада» 19 жовтня 1910 року. І додала, що в Бердичеві «старосвітські євреї» вирішили рятуватися від цієї напасті за допомогою «чорного весілля» – на єврейському кладовищі відправили обряд одруження «німого з придурковатою».

А пошесть скарлатини в селах неподалік Проскурова (теперішній Хмельницький) у березні 1911-го, де спостерігалася особливо висока дитяча смертність, проходила «у супроводі» дифтерії та віспи.

Спалах скарлатини (небезпечна насамперед своїми ускладненнями: уремією, водянкою, запальними процесами нирок) повторився у 1924 – 1925 роках. У тодішній Шепетівській окрузі ця хвороба найбільше вразила Полонський і Старокостянтинівський райони.

Втім, завдяки застосуванню новомодних і у великій мірі експериментальних, як на ті часи, щеплень у Волинській губернії вдалося за 2 роки «збити» кількість летальних випадків із 12 до 5%. Уже 22 грудня 1924 року «Радянська Волинь» писала про те, що випадків скарлатинименшає. Щеплювали людей по селах спеціальні «загони Губздоровля». А в губернському центрі – Житомирі – щеплення робили у стаціонарних пунктах цієї служби.

Ну а ще з 1920-х наших земляків почали прививати від віспи. За станом на початок травня 1925 року в усі куточки Шепетівської округи розіслали 85 тисяч доз. Причому на той момент уже було зроблено до 6 тисяч щеплень. Тому нині ця хвороба – радше екзотика, ніж загальнопоширене явище.

Справжньою проблемою для Шепетівщини другої половини ХХ століття стала масова захворюваність на кір.

«Найбільше випадків цієї хвороби, а саме 631, було зареєстровано 1954 року. Ця хвороба тоді так поширилася через недостатню кількість прививочного матеріалу, а також низький імунний прошарок серед населення.Для порівняння, 1977-го на Шепетівщині зафіксували 463 випадки кору. А 2019 року (через масову відмову населення вакцинуватися) сталося 198 випадків», – пояснює Володимир Мазаєв, завідувач Шепетівським міськміжрайонним відділом ДУ «Хмельницький обласний лабораторний центр МОЗ України».

Цього, тобто 2020 року росту захворюваності на кір не спостерігається, є лише спорадичні випадки.

Ну а ще за часів Хрущова, Брежнєва й Горбачова, а також у роки незалежної України мешканцям Шепетівщини досить суттєво допікали гепатити, епідпаротит і кашлюк. У моменти «спалахів» цих хвороб кількість пацієнтів місцевих лікарень обраховувалася сотнями.

Наприклад, як стверджують працівники Шепетівського міськміжрайонного відділу ДУ «Хмельницький обласний лабораторний центр МОЗ України», аж 423 випадки вірусного гепатиту А було зафіксовано в 1971 році. Наступного, 1972-го – 532 випадки. 1982 рік – 452 випадки. 1989 рік – 307 випадків. 1990 рік – 326 випадків. 1995 рік – 480 випадків. 1996 рік – 444 випадки.

«Рекорд» із захворюваності на кашлюк стався 1955 року. Тоді ця хвороба «підкосила» 324 особи.

Про епідпаротит нині мало кому щось відомо, а от 1951 року трапилося 379 випадків цієї хвороби. Також «спалахи» повторилися 1977-го (407 випадків) і  1981-го (436 випадків).

Також у розпорядженні Володимира Мазаєва є цікава статистика щодо захворюваності на дифтерію. Її цифри в момент «спалахів», якщо порівнювати із гепатитом чи епідпаротитом, не дуже вражають: 1950 рік – 29 випадків, 1951 – 13, 1952 рік – 6. Протягом 1953 – 1963 років захворюваність на дифтерію, завдяки проведенню масових профілактичних щеплень, мала спорадичний характер. Наприкінці 1980-х років, через брак прививочного матеріалу й зниження імунного прошарку серед людей, дифтерія знову «нагадала» про себе. Як наслідок, у 1995 році було зафіксовано 8 випадків дифтерії, а 1996-го – 6.

Непересічний випадок дизентерії стався 1973 року. Більше сотні людей тоді захворіло після того, як скуштували сметану з бактеріоносієм, вироблену Шепетівським маслозаводом.

Ну а про два найбільш помітні спалахи сальмонельозу на Шепетівщині говорили в 1998 і 2004 роках. Обидва випадки сталися через наявність вірусоносіїв у селах Городище та Мальованка відповідно, резюмують Володимир Мазаєв і Світлана Христюк.

Володимир КОВАЛЬЧУК.

Залиште Ваш коментар
Перевести