ГОЛОВНА СТОРІНКА ГОЛОВНІ НОВИНИ «Палю гіляками дерев. За те, що їх порізали, сто гривень заплатила»

«Палю гіляками дерев. За те, що їх порізали, сто гривень заплатила»

360 переглядів

Кілька років тому, коли взимку опинилися на околиці Судилкова (біля дороги на Полонне), здивувало, скільки слідів у довколишніх польових лісосмугах від сокир і ножівок. Також згадується, як колись у Плесні керівник Хмельницької облдержадміністрації з нагоди підведення до села природного газу урочисто «запалював» плиту в одній хаті, тоді як у іншій оселі, на тій самій вулиці, не те що газу, а навіть вхідних дверей не було (на їхньому місці висіла стара ковдра).

А чи усі соціальні категорії тих, у кого немає централізованого теплопостачання (мешканці хат і будинків у Шепетівці та селах району), мають за що добре напалити взимку? Як вони «викручуються», аби не переплачувати за тепло, коли не отримують субсидії? До яких з енергетичних ресурсів (природний газ, дрова, вугілля, електроенергія) «приглядаються» насамперед, а які стають їм не завжди по кишені? Питання наболілі. І ось що на них відповідають краяни.

Пані Валентина, з якою ми розговорилися на автобусній зупинці біля центрального ринку, живе у шепетівській хаті площею понад 80 квадратних метрів. Свого часу, коли проводили газ, жінка зробила «ставку» на нього і демонтувала домашні грубки. Раніше було добре, бо задоволення перебувати у теплі коштувало небагато. Але останнім часом мусить економити.

— Субсидію я не одержую, бо працюю. Тож у будні, коли виходжу з дому на роботу, котел «ставлю на мінімум», щоб ледь «блимав». Попри таку економію, минулого місяця заплатила за газ дві з половиною тисячі гривень. Але що робити? Знову переходити на пічне опалення якось не з руки. Та й невелика вантажівка дров аж 6 тисяч гривень коштує, — розповіла Валентина. 

За спостереженнями жінки, мешканці її вулиці взимку усе частіше комбінують — пропалюють як газом, так і дровами у грубках.

Корінна шепетівчанка Лариса Василівна значно старша за попередню співрозмовницю. Їй 83, проживає у старому, 120-річному чотирикімнатному будинку на вул. Івана Лінника. Оскільки мешкає там не сама, а з онуком дорослого віку, субсидію, як стверджує, теж не одержує. Колись у її хаті було «водяне», але тепер кімнати опалюються грубками.

Лариса Василівна

— Дрова торік не купувала, бо дорого, — поділилася жінка. — Чим палю нині? Трохи дошками, які нам дали, коли старий сарай неподалік розбирали. А ще — гілляками старих дерев. За те, що їх порізали, сто гривень заплатила…

Коли ще жив покійний чоловік пані Лариси Леонід, вони планували підвести до своєї оселі природний газ. Але в останній момент щось пішло не так, не склалося.

Ця жінка теж стверджує, що останнім часом усе більше людей, котрі живуть у хатах, «втікають від газу».

Ну, а вугілля, таке популярне за радянських часів, уже практично ніхто не купує. Та й немає його. Хоча, як нам переказували мешканці шепетівського мікрорайону «Верховина», до початку радянської перебудови дехто з місцевих набирав собі у мішки вугілля, яке лежало купами неподалік цукрозаводу. Тоді на таке «заплющували очі». Але потім, у 1990-х, за це почали карати.

А як ведеться жителям сіл, особливо «польових», де деревини, так би мовити, вибір невеликий, а природний газ так і не підвели?

— Це у сусідніх Чотирбоках багато хто на електричне опалення перейшов, а у наших Вербівцях здебільшого гріються грубками, — повідала місцева учителька Олена Миклащук. — Саме ними опалюється моя оселя, будинки сестри, багатьох сусідів.

За словами співрозмовниці, далеко не всім по кишені у селі навіть одна вантажівка дров. Таке «задоволення» вартує, як мінімум, чотири тисячі гривень з доставкою. Але дрова купують, бо ж палити чимось треба. У цій справі людей похилого віку (родичів, наприклад) «виручає» молодь.

Ну, а у кого коштів немає, той ходить за «енергетичними ресурсами», приміром, у верболіз, що обабіч річки Хомори. Чи до лісу.

— За городами колись росла вільшина. Захищала наш сільський куток від вітру. Там було зручно припиняти телят на все літо. Але кілька років тому хтось  зрізав одну вільху. Це залишилося без кари, а далі «поїхало»… Упродовж кількох зим повирізали всю, — навела ще один приклад пані Олена.

Експерт із твердопаливних котлів Юрій Ящук вважає, що саме за ними — майбутнє.

— Раджу людям, котрі хочуть зігрітися взимку, переходити на опалення дровами твердих порід. Купівля твердопаливного котла «дає» економію у 2-3 рази, — розповів «Шепетівському віснику» спеціаліст.

За його словами, останнім часом найчастіше купують котли «шахтного» типу. Адже вони – відносно недорогі (від 12 до 20 тисяч гривень), їх є великий вибір, та й виробляються багато де.

— У свій домашній котел вісім полін поклав і горить, як мінімум, 12 годин, у залежності від породи дерева, — сказав Юрій.

Щодо вартості дров, то якось йому пропонували десять складометрів березових полін за 3500 гривень. За стільки ж соснових треба викласти три тисячі. Ціна десяти складометрів дубових дров — від 5 тисяч гривень і більше.

Також наші респонденти стверджують: часто «повертаються» до опалення дровами своїх хат молоді сім’ї, котрі працюють, не одержують субсидій, а також мешкають переважно у «лісовій» зоні Шепетівщини.

Володимир КОВАЛЬЧУК.

Світлини Володимира КОРОЛЬКОВА та з відкритих джерел.

На знімках:

1) навіть у наш час людей без стабільного заробітку чи пенсіонерів можна побачити у лісосмугах чи у лісах, де вони збирають сухе гілля на розпал;

2) корінна шепетівчанка Лариса Василівна каже, що опалює свою хату «уламками» старого сараю та гіллям дерев.

Залиште Ваш коментар
Перевести