Кілька років тому, коли взимку опинилися на околиці Судилкова (біля дороги на Полонне), здивувало, скільки слідів у довколишніх польових лісосмугах від сокир і ножівок. Також згадується, як колись у Плесні керівник Хмельницької облдержадміністрації з нагоди підведення до села природного газу урочисто «запалював» плиту в одній хаті, тоді як у іншій оселі, на тій самій вулиці, не те що газу, а навіть вхідних дверей не було (на їхньому місці висіла стара ковдра).
А чи усі соціальні категорії тих, у кого немає централізованого теплопостачання (мешканці хат і будинків у Шепетівці та селах району), мають за що добре напалити взимку? Як вони «викручуються», аби не переплачувати за тепло, коли не отримують субсидії? До яких з енергетичних ресурсів (природний газ, дрова, вугілля, електроенергія) «приглядаються» насамперед, а які стають їм не завжди по кишені? Питання наболілі. І ось що на них відповідають краяни.
Пані Валентина, з якою ми розговорилися на автобусній зупинці біля центрального ринку, живе у шепетівській хаті площею понад 80 квадратних метрів. Свого часу, коли проводили газ, жінка зробила «ставку» на нього і демонтувала домашні грубки. Раніше було добре, бо задоволення перебувати у теплі коштувало небагато. Але останнім часом мусить економити.
— Субсидію я не одержую, бо працюю. Тож у будні, коли виходжу з дому на роботу, котел «ставлю на мінімум», щоб ледь «блимав». Попри таку економію, минулого місяця заплатила за газ дві з половиною тисячі гривень. Але що робити? Знову переходити на пічне опалення якось не з руки. Та й невелика вантажівка дров аж 6 тисяч гривень коштує, — розповіла Валентина.
За спостереженнями жінки, мешканці її вулиці взимку усе частіше комбінують — пропалюють як газом, так і дровами у грубках.
Корінна шепетівчанка Лариса Василівна значно старша за попередню співрозмовницю. Їй 83, проживає у старому, 120-річному чотирикімнатному будинку на вул. Івана Лінника. Оскільки мешкає там не сама, а з онуком дорослого віку, субсидію, як стверджує, теж не одержує. Колись у її хаті було «водяне», але тепер кімнати опалюються грубками.
— Дрова торік не купувала, бо дорого, — поділилася жінка. — Чим палю нині? Трохи дошками, які нам дали, коли старий сарай неподалік розбирали. А ще — гілляками старих дерев. За те, що їх порізали, сто гривень заплатила…
Коли ще жив покійний чоловік пані Лариси Леонід, вони планували підвести до своєї оселі природний газ. Але в останній момент щось пішло не так, не склалося.
Ця жінка теж стверджує, що останнім часом усе більше людей, котрі живуть у хатах, «втікають від газу».
Ну, а вугілля, таке популярне за радянських часів, уже практично ніхто не купує. Та й немає його. Хоча, як нам переказували мешканці шепетівського мікрорайону «Верховина», до початку радянської перебудови дехто з місцевих набирав собі у мішки вугілля, яке лежало купами неподалік цукрозаводу. Тоді на таке «заплющували очі». Але потім, у 1990-х, за це почали карати.
А як ведеться жителям сіл, особливо «польових», де деревини, так би мовити, вибір невеликий, а природний газ так і не підвели?
— Це у сусідніх Чотирбоках багато хто на електричне опалення перейшов, а у наших Вербівцях здебільшого гріються грубками, — повідала місцева учителька Олена Миклащук. — Саме ними опалюється моя оселя, будинки сестри, багатьох сусідів.
За словами співрозмовниці, далеко не всім по кишені у селі навіть одна вантажівка дров. Таке «задоволення» вартує, як мінімум, чотири тисячі гривень з доставкою. Але дрова купують, бо ж палити чимось треба. У цій справі людей похилого віку (родичів, наприклад) «виручає» молодь.
Ну, а у кого коштів немає, той ходить за «енергетичними ресурсами», приміром, у верболіз, що обабіч річки Хомори. Чи до лісу.
— За городами колись росла вільшина. Захищала наш сільський куток від вітру. Там було зручно припиняти телят на все літо. Але кілька років тому хтось зрізав одну вільху. Це залишилося без кари, а далі «поїхало»… Упродовж кількох зим повирізали всю, — навела ще один приклад пані Олена.
Експерт із твердопаливних котлів Юрій Ящук вважає, що саме за ними — майбутнє.
— Раджу людям, котрі хочуть зігрітися взимку, переходити на опалення дровами твердих порід. Купівля твердопаливного котла «дає» економію у 2-3 рази, — розповів «Шепетівському віснику» спеціаліст.
За його словами, останнім часом найчастіше купують котли «шахтного» типу. Адже вони – відносно недорогі (від 12 до 20 тисяч гривень), їх є великий вибір, та й виробляються багато де.
— У свій домашній котел вісім полін поклав і горить, як мінімум, 12 годин, у залежності від породи дерева, — сказав Юрій.
Щодо вартості дров, то якось йому пропонували десять складометрів березових полін за 3500 гривень. За стільки ж соснових треба викласти три тисячі. Ціна десяти складометрів дубових дров — від 5 тисяч гривень і більше.
Також наші респонденти стверджують: часто «повертаються» до опалення дровами своїх хат молоді сім’ї, котрі працюють, не одержують субсидій, а також мешкають переважно у «лісовій» зоні Шепетівщини.
Володимир КОВАЛЬЧУК.
Світлини Володимира КОРОЛЬКОВА та з відкритих джерел.
На знімках:
1) навіть у наш час людей без стабільного заробітку чи пенсіонерів можна побачити у лісосмугах чи у лісах, де вони збирають сухе гілля на розпал;
2) корінна шепетівчанка Лариса Василівна каже, що опалює свою хату «уламками» старого сараю та гіллям дерев.
